в означеннях
Тлумачення, значення слова «на»:

НА 1, прийм. Уживається із знах. і місц. відмінками. Сполучення з прийм. на виражають:

Просторові відношення

1. із знах. і місц. в. Уживаються при позначенні предмета: а) на який з метою розміщення спрямовується дія (знах. в.). Еней на піч забрався спати, Зарився в просо, там і ліг (Іван Котляревський, I, 1952, 74); Семен вийняв з-під поли око горілки і поставив на стіл (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 43); Вона сіла на крісло (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 158); б) на якому розташовується, міститься хто-, що-небудь (місц. в.). Сидить батько кінець стола,.. Коло його стара мати Сидить на ослоні (Тарас Шевченко, I, 1951, 32); На тичках виноград висить Густесенько, аж тички нахиляє (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 138);
//  із знах. в. Уживається при позначенні предмета, який служить опорою для кого-небудь. Він підійшов до окопу і сперся на сухе ломаччя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 42);
//  із знах. в. Уживається при позначенні предмета, на який спрямовується дія з іншого об'єкта. Зграя акордів перлистих Із неба на землю поллється (Леся Українка, I, 1951, 341); Один за одним стали грякати в порту важкі снаряди, і не встигли люди опам'ятатися, як кілька темно-сірих сталевих акул уже мчали з моря на порт (Олесь Гончар, II, 1959, 10);
//  із знах. і місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета: а) на які щось надягається, накладається і т. ін. (знах. в.). Плащем з клейонки обвернувся [Латин], Циновим ґудзем застебнувся, На голову взяв капелюх (Іван Котляревський, I, 1952, 171); б) які одягнені у щось, покриті чим-небудь (місц. в.). На їх [панянках] плаття пишні, збірочками унизані, складочками обвішані, немов рябесеньким пір'ям заквітчані (Панас Мирний, III, 1954, 261); Жовтогаряча хустка на плечах [у Зіньки], а обличчя зеленаве й очі глибоко (Андрій Головко, II, 1957, 177);
//  із знах. в. Уживається при позначенні предмета, який ніби є центром якої-небудь особливості, стану і на який спрямована дія. Де вже та їжа піде на душу, як сльози заливають очі?.. (Панас Мирний, III, 1954, 32); На серце лягло щось страшне, урочисте... (Леся Українка, I, 1951, 227).

2. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета, місця, простору: а) у межі яких спрямована дія (знах. в.). Цілі юрми молодіжі [молоді].. простували на майдан (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 192); б) у межах яких відбувається дія (уживається паралельно з прийм. в, діал. — замість прийм. в) (місц. в.). На господі у себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях (Марко Вовчок, I, 1955, 194); Про Андрія забули й думати на селі: порішили, що він загинув де-небудь у тюрмі, чи що... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 449); В тебе мати між старцями сконала на каховському лазареті! (Олесь Гончар, II, 1959, 215);
//  із знах. в. Уживається при позначенні місця, простору, що є кінцевим пунктом руху. — Ходім, — сказала [Марія] та й пішла На Ніл сороченята прати В дорогу синові (Тарас Шевченко, II, 1953, 317); Він перший пішов з Микитою на степи засновувати комуну (Юрій Яновський, II, 1954, 158); Боженко встав і підійшов до Щорса: — Ну, Миколо, благослови на Вінницю (Олександр Довженко, I, 1958, 173);
//  із знах. в. Уживається при позначенні напряму руху або якої-небудь іншої дії. Встали сіромахи, Помолились на схід сонця, Пішли понад шляхом (Тарас Шевченко, I, 1963, 40); Не дивлячись ні на кого, він пройшов повз хату і почимчикував прямо на місто (Панас Мирний, IV, 1955, 38); Я підняв руку. Але крейсер не зупинився й швидко зник у напрямі на північ (Юрій Яновський, II, 1958, 74);
//  із знах. в. Уживається при позначенні предмета, що є орієнтиром при визначенні руху (з відтінком об'єктних відношень). [Явдоха:] Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться (Карпенко-Карий, I, 1960, 269); Чепурненька покоївка, що вийшла на дзвінок, упізнавши Павлу шину матір, привітно всміхнулась і помогла роздягтись (Андрій Головко, II, 1957, 373);
//  із знах. і місц. в. Уживається при позначенні місця, сфери діяльності або заняття: а) куди спрямована дія (знах. в.). Броски.. збираються на ярмарок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 264); Мартосі впало на думку взяти й Дарку з собою до двора на роботу (Леся Українка, III, 1952, 639); Глядачів було вже повно, а маленьке віконце каси ще обліплювали охочі потрапити на спектакль (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 248); б) де відбувається дія (місц. в.). На панщині вона не робила, як другі, а більше бавилась — заводила сміхи та реготи (Панас Мирний, IV, 1955, 33); Князь Володимир за Дніпром на вловах запізнився. І сам незчувся, як в бору самотній опинився (Леся Українка, I, 1951, 469); Докія Петрівна сиділа спокійно-сувора, як бувало в школі на уроках (Андрій Головко, II, 1957, 251);
//  із знах. в. Уживається при позначенні предмета, до якого обернений або на який спрямований інший предмет. Хата наша — 2 кімнатки — нічого собі.. Кожна кімнатка має двері на балкон і одно вікно (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 145); Вікно виходило на море (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 25);
//  із знах. в. Уживається при позначенні предмета, 3 яким стикаються або до якого наближаються під час руху. Рука його злегенька посунулась по закутаному тілі, намацала лікоть, плече... і раптом наткнулась на. шершаву колючу бороду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 241); Оленка пішла з двору, тинялась вулицею, щоб не попасти на очі матері (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 10).

3. з місц. в. Уживається при позначенні місця, на якому перебуває предмет, відбувається дія або на яке поширюється певний стан. На улиці невесело, В хаті батько лає (Тарас Шевченко, II, 1963, 149); Скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти (Юрій Яновський, II, 1958, 180); Гнат підійшов до печі, де на черені сушилося гарбузове насіння (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 105); Марія жде доньку на воротях (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 78);
//  Уживається при позначенні географічних понять, де відбувається яка-небудь дія, поширюється певний стан. На заході, під безхмарним небом, стояло здорове золоте сонце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 57); В темний вечір сиджу я в хатині, Буря грає на Чорному морі... (Леся Українка, I, 1951, 67); Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Тарас Шевченко, I, 1951, 354);
//  Уживається при позначенні об'єкта, який змінює свій зовнішній вигляд. Як нагадають про панів, то Прокіп Іванович і на виду зміниться, і насупиться (Олекса Стороженко, I, 1957, 180); Хлопець міниться на лиці. На ньому розпливаються червоні плями (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 77);
//  Уживається при позначенні предмета, в межах якого ніби проявляється той чи інший душевний стан. Гнат виявив перед Настею все, що так довго гнітило його серце, труїло його життя, і йому наче легше стало на серці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 26); На душі у Ван-Ліна неспокійно (Олександр Довженко, I, 1958, 113);
//  Уживається при іменниках, які уточнюють, конкретизують місце протікання дії. Коло гаю, в чистім полі, На самій могилі, Дві тополі високії, Одна одну хилить (Тарас Шевченко, II, 1953, 114); Над самим лиманом, на зеленій траві, між двома високими стінами молодого очерету, висіли чорні неводи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 221);
//  Уживається при позначенні предмета, на якому є якесь зображення. На фотографії (що на відкритці) Ви маєте такий здоровий вигляд! (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 257); Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців (Леся Українка, I, 1951, 152);
//  Уживається при позначенні ситуації, середовища, де відбувається дія. Почуваю себе так собі. Не застудився, сплю не дуже добре, але на людях забуваю свої слабості (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 138).

4. з місц. в. Уживається при вказівці на знаряддя дії. Скіф-одиночка швидко.. ішов по застиглій важкій воді Матвіївської затоки.. Тоня Турбай сиділа на веслах (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 97).

5. з місц. в. Уживається при позначенні місця покарання людини. Для неї стало ясним, що.. її зараз поведуть топити або спалять на вогнищі, як відьму в давні часи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 281); [Покликач:] Названий Парвусом найгіршу кару зухвальством заробив — його живцем спечуть на дзиглику залізнім (Леся Українка, II, 1951, 537).

6. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, на якому щось тримається, який є опорою для чого-небудь. У неї була й хата славна, ..і скрині такі на колесах, що було перехилишся та й дна рукою не достанеш (Марко Вовчок, I, 1955, 279); Недалеко від храму між двома кипарисами статуя Артеміди на високому подвійному п'єдесталі (Леся Українка, I, 1951, 157).

7. з місц. в. Уживається при позначенні фону, на якому хто-, що-небудь виділяється. Очі в Остапа були заплющені, а на білому виду виразно зачорніли молоді вуса й густі брови (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 369); На зоряному тлі побачив Давид її, Зіньчине, змучене й зраділе обличчя (Андрій Головко, II, 1957, 180).

8. з місц. в. Уживається при позначенні меж поширення чиєї-небудь дії. Віктор з'явився на дверях вже тоді, коли Аркадій Левчук відкрив збори (Семен Журахович, Даша, 1961, 8); Йоганна стає на порозі і мовчки низько вклоняється гостям (Леся Українка, III, 1952, 177).

Часові відношення

9. із знах. в. Уживається при позначенні часу, коли відбувається якась дія. І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Тарас Шевченко, I, 1963, 3); На Наума потепліло (Панас Мирний, III, 1954, 8); Юзі справили на роковини таку гарну-прегарну білу довгу сукню… (Леся Українка, III, 1952, 663);
//  Уживається при позначенні строку, що на нього поширюється результат певної дії. Прибіжить, було, Парася до мене на хвилиночку… Господи, яка весела, яка щаслива! (Марко Вовчок, I, 1955, 281); Мотрі на осінь ніби легшає трохи: хатня робота — спочинок (Панас Мирний, II, 1954, 110); У хаті на мент заніміло. Знадвору глухо ревла гарматами ніч (Андрій Головко, I, 1957, 66);
//  Уживається при позначенні часу, строку, що наступає після чого-небудь. Він прокинувся на другий день і осовілими очима побачив коло себе розпатлану жіночу постать (Панас Мирний, IV, 1955, 136); На третю ніч урядник із соцькими робив трус у Цигулиній оселі (Андрій Головко, II, 1957, 231);
//  із знах. і місц. в. Уживається при позначенні періоду чийого-небудь життя після зрілості. А думала [вдова] жити... Хоч на старість у невістки В добрі одпочити. Не довелось (Тарас Шевченко, II, 1953, 122); Образ доктора Фауста — вченого, що на старості літ, зневірившись у науках, зажадав повернути собі молодість і досяг цього за допомогою диявола, — цей образ створив справді народ (Максим Рильський, IX, 1962, 190);
//  із знах. і місц. в. Уживається при позначенні конкретно не визначеного відрізка часу (перев. у сталих словосполученнях). Кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 116); На цей раз сержант був виголений, чистий, вдоволений (Олесь Гончар, III, 1959, 127); Раз у бабусі Шелестихи Я на тім тижні гостював І любим діткам для потіхи Химерну вигадку дістав (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 195);
//  з місц. в. Уживається при позначенні відрізка часу, в межах якого щось відбувається. Багато всякого лиха та горя довелося йому [Т. Шевченкові] пережити на своєму віку (Панас Мирний, V, 1955, 309); Правду кажу, піонери? Хай на своїм віку Кожен посадить дерево В полі чи у садку! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 117).

10. з місц. в., розм. Уживається при позначенні відрізка часу, протягом якого відбувається дія (уживається паралельно з прийм. в). Кожному бажалося подивитися на цю людину — може, чужої, поганської, немусульманської віри. Адже на життю своїм тільки мулла Гасан бачив чужинців (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 22); Невдовзі батьки померли на однім році, а згодом і чоловіка не стало (Андрій Головко, II, 1957, 191).

Обставинні відношення

11. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні способу дії, особливостей її перебігу. То ляже [Цуцик] на бочок, то догори на спинку (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 115); Небо сіє дрібненький дощик на густе сито (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 53); Побачивши Муху, дівчина зупинилась і на мигах кликала його до себе (Петро Панч, II, 1956, 93);
//  з місц. в. Уживається при позначенні засобу пересування. Нині ми не поїхали, бо море бурхливе. Поїдемо-вже завтра і не морем, а на підводі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 142); Покритий пилом і наче висхлий від довгої дороги, Щорс промчав крізь натовп на змиленому коні (Олександр Довженко, I, 1958, 195);
//  з місц. в. Уживається при позначенні мови як засобу спілкування між людьми. Пролетареві ніколи вчити європейських мов, бодай би свою знати добре і на ній принести до своєї хати світло знання (Гнат Хоткевич, I, 1966, 179); Ось ідуть Кавказ і Україна, Білорусь і спереду — Москва, і від молдаванина до фінна на усіх язиках все співа (Леонід Первомайський, Нова лірика, 1937, 5).

12. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні умов, обставин: а) що викликають якусь дію (знах. в.). — Лунко, — каже капітан Чумаченко. — На хорошу погоду. Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко (Олесь Гончар, III, 1959, 284); На вітер — п'явка непокоїться і дуже швидко плаває (Хлібороб України, 12, 1967, 47); б) що супроводжують дію, пов'язані з нею (місц. в.). — Я.. буду тільки на перешкоді... покиньте мене (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 55); — Передай, що пилки потрібні мені для каштанів, бо вони нам на заваді (Олесь Гончар, III, 1959, 244).

13. із знах. і місц. в. Уживається для увиразнення характеру, способу дії предмета (перев. у порівняльних словосполученнях). Вчора зробив собі операцію — вирвав зуба — почуваю себе добре, мов на світ народився (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 133); Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годування — кричав, як на пуп (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 524); У ранковій тиші, мов солдати на чатах, мовчазно стоять дерева (Радянська Україна, 24.I 1964, 3).

14. з місц. в. Уживається при позначенні стану або становища, у якому хтось перебуває. Батько, мати не сплять, На сторожі стоять, Не пускають саму мене У садочок гулять (Тарас Шевченко, II, 1953, 117); З дочками хліборобові легше. Христя хоч і на порі, але Кирило не дуже гризеться нею (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 6); Кожен у пам'яті на самоті перебирав усе бачене сьогодні та чуте (Андрій Головко, II, 1957, 329).

15. з місц. в. Уживається в прислівникових словосполученнях при вказівці на супровідні обставини дії. Гурт розсипався, розбився, і, на ходу прощаючись, розійшлася кожна купка своєю дорогою (Панас Мирний, III, 1954, 44); Іній осипався іскорками, які гасли на льоту (Олесь Донченко, V, 1957, 454); Впав другар мій вірний на бігу — Куля в серце (Платон Воронько, Драгі.., 1959, 94).

16. з місц. в. Уживається при вказівці на обмеження асортименту вживаної їжі. Давно це було, а тепер згадалося, живучи на картоплі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 13); Михайло здебільшого жив на салі, яке купив у м'ясника (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 124).

17. з місц. в. Уживається при назві ознаки, за допомогою якої визначається якість якого-небудь предмета (уживається паралельно до синтаксичних конструкцій з «на + знах. в.»). Я такий обтяжений службовою працею, що не маю навіть часу пройтися на свіжім повітрі, через що часто занепадаю на здоров'ї (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 257); [Леся:] Не вірю, щоб сонячний наш баян ослаб на голосі... (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 88).

18. із знах. в. Уживається при позначенні оцінки якоїсь дії, стану. Жито вродило на чудо, вище хлопа, а колос як праник (Іван Франко, III, 1950, 206); — От-то голо-ва! Таких голів мало. Техніку знає на зубок (Радянська Україна, 5.IV 1959, 4).

Відношення мети

19. із знах. в. Уживається при позначенні мети, з якою відбувається дія. Ми йдем на штурм рядами молодими (Володимир Сосюра, I, 1957, 479); Про свій намір сказав [Тарас] Іванові в забої, коли хлопці стали на перекур (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 183);
//  Уживається при вказівці на емоційну оцінку якоїсь дії, явища. Парубки оступили хату: — Нехай вільна козачка не закріпощається, людям на сміх, а своєму селу на сором! (Марко Вовчок, I, 1955, 23); Героїчний подвиг перших радянських космонавтів ще вище підняв звання члена Комуністичної партії, запалив у серцях мільйонів благородний вогонь дерзань на славу Батьківщини (Комуніст України, 9, 1961, 50);
//  Уживається при вказівці на призначення особи або предмета. Цієї весни я скінчив учительську семінарію і тепер день у день дожидаю призначення в народну школу на вчителювання (Степан Васильченко, II, 1959, 292); Зовсім зелені помідори на соління непридатні (Колгоспник України, 8, 1956, 36);
//  Уживається при вказівці на конкретне призначення якоїсь дії. [Поет:] От працювати мушу, щоб підживити душу, на вбраннячко дружині, на забавки дитині, собі ж хоч би на хліб... (Леся Українка, I, 1951, 298);
//  Уживається при вказівці на виявлення глибокої пошани до кого-небудь, відданості якійсь справі (значення прийменника на близьке до значення прийменника в). [Мелхола:] Твій батько звався Хусою, і сина на честь йому я нарекла так само! (Леся Українка, III, 1952, 153);
//  Уживається при позначенні заперечення чого-небудь перед сл. чорт, біс, дідько і т. ін. (у знач. навіщо, для чого). — Скидай своє пальто, я повішу. — На чорта його вішати? — скинувши і жужма кидаючи на стулець, одказав Власов (Панас Мирний, IV, 1955, 126); — Помовч... що, теж в Америку закортіло? — Та на біса вона мені, ваша Америка. Самі не поїхали, от тепер злоститесь на всіх (Олександр Довженко, I, 1958, 410);
//  Уживається при позначенні предмета, для якого щось призначається. Муки на хліб теж довелось позичати, бо після похорон жінки Петро не мав і гроша в гамані (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 67); В Заріччі Антон напитав лісу на хату (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 4).

Причинні відношення

20. із знах. в. Уживається при вказівці на причину дії чи підставу для неї. Хоч їхать жаль, — їхать треба: На те панська воля! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 161); — Мій лицарю, любий пане, не боюсь я поговору, — все чиню по власній волі, бо на те я королівна (Леся Українка, I, 1951, 435);
//  Уживається при вказівці на привід до чого-небудь. Тут я купив собі «Житіє Кузьми і Дем'яна», а тобі, голубко, ложку і виделку дерев'яні.. на пам'ятку подорожі в монастир (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 143).

Об'єктні відношення

21. із знах. в. Уживається при позначенні особи чи предмета, які зумовлюють якусь дію (стан) або стосовно до яких ця дія (стан) виявляється. Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата (Тарас Шевченко, I, 1951, 239); Роман, орючи свою нивку, скоса поглядає на брата лихим оком (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 112); — Розстріляю!!! — крикнув Боженко на Савку і, вдаючи гнівного начальника, люто гупнув ногою (Олександр Довженко, I, 1958, 171).

22. із знах. в. Уживається при позначенні осіб, предметів, явищ, з якими пов'язані якісь сподівання. Я оце заходився жениться, то мені, бач, і тут треба гроші; а вся надія на Основу та на Кобзаря (Тарас Шевченко, VI, 1957, 216); — Не один день ви знаєте мене, і не один день я думав, що нам далі робити. На Петлюру вже надій нема (Михайло Стельмах, II, 1962, 88).

23. із знах. в. Уживається при позначенні подібності суб'єкта й об'єкта між собою або відсутності ознак подібності в одного з них (перев. з сл. походити, скидатися, похожий, схожий). Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 112); Іван ніс на плечах весла і скидався на рибалку, що спокійно починає робочу днину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 385); В руці любовно зважив [Миронич] кристалик апатиту, Похожий на засохлий, брудний, несвіжий сніг (Микола Бажан, Вибр., 1940, 133).

24. із знах. в. Уживається при позначенні об'єкта, на який спрямована дія для оволодіння ним. [Орфей:] І знову на місто безборонне вдарить ворог, оберне підмурівок у руїну (Леся Українка, I, 1951, 449); — Збирався куций іти на ведмедя, таз переляку подох, — сказав Берник (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 121).

25. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета, за допомогою якого відбувається дія. На барабан буду грати, Буду дітей забавляти (Павло Чубинський, V, 1874, 737); Марічка любила, коли він грав на флояру (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 313);
//  із знах. в. Уживається при позначенні предмета, що є засобом для здійснення чого-небудь. — Ми обоє вчились на народні гроші (Олександр Довженко, I, 1958, 172).

26. з місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета, за якими хто-, що-небудь лічиться або які несуть певну відповідальність за когось, щось. Батько помер і на моїх руках опинилася вся сім'я (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 233); [Груїчева:] Ви труїли його щодня, щогодини, потім кинули його отруєного на моїх руках, а самі пішли собі геть, просто рішили справу! (Леся Українка, II, 1951, 80).

27. з місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета, на які хтось спрямовує свій гнів, своє роздратування. Йому хотілось зігнати ту злість на чім-небудь (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 99); Антонове серце стискала злість, яку він завжди зганяв на Катерині (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 9).

28. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, що становить інтерес для кого-небудь. Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Гнат Хоткевич, I, 1966, 80); Голова артілі імені Калініна Дмитро Григорович Чабан належить до категорії тих хліборобів, які не тільки добре розуміються на землі, але й по-справжньому люблять, плекають її (Радянська Україна, 20.II 1964, 2).

29. з місц. в. Уживається при назві особи, з якою хто-небудь вступає в певні стосунки. — Хведір полаявся з матір'ю і оженивсь на дочці нашого сусіди (Олекса Стороженко, I, 1957, 91); — Куди йому уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан Хан до Криму, Як жениться сич на сові (Іван Котляревський, I, 1952, 69).

30. із знах. в. Уживається при позначенні предмета, особи, колективу і т. ін., в інтересах яких щось відбувається. Діди наші, батьки й самі ми життя ціле робили на пана (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 72); Був би в неї [Вутаньки] зараз хоч який-небудь лишок [хліба] — все б віддала на республіку (Олесь Гончар, II, 1959, 160).

31. із знах. в. Уживається при позначенні професії, посади, звання, що їх хто-небудь здобуває, дістає і т. ін. — Хлопець менше у війську буде, коли вивчиться в школі, хлопець може на писаря вийти, на вчителя... (Леся Українка, III, 1952, 642); Коли старого приятеля призначили на міністра, Воронов міг тільки привітати його (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 54).

32. із знах. в. Уживається при позначенні предмета, на який що-небудь обмінюється, змінюється чи переходить. — Жінок там на тютюн міняють (Іван Котляревський, I, 1952, 243); Галя дивувалася, що всі [родичі] зразу гнів свій перемінили на милость та ласку (Панас Мирний, IV, 1955, 137); Змінявся шелест марок в їх руці На шелестіння стерлінгів і франків (Микола Бажан, Вибр., 1940, 159).

Означальні відношення

33. із знах. в. Уживається при вказівці на якісну характеристику суб'єкта або об'єкта. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка (Україна сміється, I, 1960, 221); На бригові є сліди ремонту на швидку руку (Юрій Яновський, II, 1958, 68); Бакенщик був скупий на ніжні слова, проте дбав про хлопця, як про рідного сина (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 14);
//  Уживається при вказівці на стан чийого-небудь здоров'я (перев. після прикм. слабий, хворий). Вже другий місяць лежу в клініці, слабий на серце і навіть сидіти ще не можу (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 446).

34. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, за допомогою якого виготовляється чи виробляється що-небудь. — Витягай, кажу! — гукає Параска. Килина витягла кашник... Пшоняна каша на молоці так і пороснула по долівці (Панас Мирний, IV, 1955, 64); — Недавно були земляки, то оце передали... Сливовиця на меду (Микола Олійник, Леся, 1960, 167).

35. з місц. в. Уживається при позначенні речовини або матеріалу, з якого виготовлено предмет або його частину. — А в вас, бачу, пальтечко на риб'ячому хутрі (Андрій Головко, II, 1957, 304).

36. із знах. а. Уживається при вставних словах, що виражають ставлення до висловленого в реченні (на жаль, на гріх, на щастя, на лихо і т. ін.) або вказують, кому належить висловлена думка. [Марція:] Жінки на сході, може, й непогані, але, на жаль, вони збавляють вроду надмірним малюванням (Леся Українка, III, 1952, 178); — Доповідайте, як ви там у млині порядкували. — Мусив, товаришу гвардії майор, — чесно доповідав Хома, зрадівши, що найголовніша, на його думку, небезпека минула (Олесь Гончар, III, 1959, 325).

Кількісно-означальні відношення

37. із знах. в. Уживається при вказівці на міру, кількість, що визначають межі чого-небудь. Олександра подалась на два ступені наперед і вклонилась старшині, бгаючи в рукав червону хусточку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 38); Села наді Пслом запалили вогнища височенні, і їх видно стало на багато верст (Юрій Яновський, II, 1958, 208);
//  Уживається при позначенні частотності якої-небудь дії. Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В життю літа найкращії Двічі не бувають (Леся Українка, I, 1951, 12);
//  Уживається при позначенні кількості складових частин предмета. Сірий на два поверхи дім стоїть як мрець серед чорного парку (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 350); В майстерні старанно завішані невеликі, на чотири шибки, віконця (Михайло Стельмах, II, 1962, 60);
//  Уживається при позначенні повноти виявлення дії або властивості певного предмета (у спол. із сл. весь, цілий і т. ін.). Не дві ночі карі очі Любо цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала (Тарас Шевченко, I, 1963, 22); Я їду на фронт! Мені хотілось крикнути про це на весь голос, але я тільки міцніше стиснув гвинтівку (Іван Багмут, Записки.., 1961, 7); На ціле Поділля, подейкували вівчарі, не було такого стрижія, як Сергій Майборода (Михайло Стельмах, I, 1962, 43).

38. з місц. в. Уживається при вказівці на кількість, рівень, віддалення, в межах яких відбувається що-небудь. Хата наша — 2 кімнатки — нічого собі. На другому поверсі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 145); Микола йде.. довгим підземним тунелем на глибині п'ятисот метрів під землею (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 209).

39. із знах. в. Уживається при вказівці на кількісну зміну чого-небудь в результаті певної дії. Чи може так бути, як йому уявилося? Що земля поділяється на шматочки, що людей усе більшає, а землі не прибуває (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 118); Відсвіт зір коловся у снігах На синю, жовту та зелену риску (Микола Бажан, Вибр., 1940, 117);
//  Уживається при вказівці на кількісну різницю (з відтінком порівняння, зіставлення). Фаня була на два класи старша за неї, але вона добре пам'ятає її (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 318).

40. з місц. в., розм. Уживається при вказівці на численну кількість, множинність кого-, чого-небудь. І стане купою на купі Смердячий гній (Тарас Шевченко, II, 1953, 367); А в містечку хатка на хатці! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 49).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 7.

Коментарі (0)

НА 2, част., розм. Уживається в значенні, близькому до бери, візьми. — Ось на, заграй! — тиче Івась Грицькові дудку (Панас Мирний, IV, 1955, 23); — Василю Назаровичу, не плачте, — утішав старого Черняк. — Не треба плакати. На, випий води (Олександр Довженко, I, 1958, 195); [Ковшик:] На портфель, іди зараз у сільраду, я там з тобою поговорю (Олександр Корнійчук, Калин. гай, 1950, 27); Оце ж то теє: на, небоже, Те, що мені не гоже (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 12); Мефодій тут же скинув свою напівоблізлу баранячу шапку і десь із дна її добув заяложену, складену вчетверо депешу. — На, розбирай, Дмитре (Олесь Гончар, II, 1959, 55);
//  Даю. [Нартал:] Меча! Меча! [Вояк (кидає йому меча):] Ось, на тобі, воюй (Леся Українка, II, 1951, 542).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 10.

Коментарі (0)

НА 3, виг. Уживається при вираженні подиву; ну, ого. Бува у службі чоловік Все стогне, каже: жити важко! ..А потім бачиш — той бідняк — Хто його зна, коли і як — Землі накупить, хазяйнує; А далі так собі панує, Що на!.. (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 9); Впізнають у нас здаля Партизана-коваля. Молодий, худий, кирпатий, Ще безусий — але ж на: З Ковпаком ходив в Карпати, Бо війна — то вже війна (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 87).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 11.

Коментарі (0)

НА 4, виг. Уживається для підкликання собаки. Діти помітили на судні собаку й висунулись з васага. — Мамо... мамо! а гляньте, який гарний песик! На, цю-цю! на! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 188).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 11.

Коментарі (0)