в означеннях
Тлумачення, значення слова «набігати»:

НАБІ́ГАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Багато бігаючи, дістати що-небудь або зазнати чогось. — Чи не набігала ти.. лихоманки? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 325);
//  Завагітніти (про неодружену жінку). Солоха чим далі все товщала, це примітила й господиня й думала про себе: — ..Дивно мені тілько, — де така поганка набігала? (Панас Мирний, I, 1954, 68).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 15.

Коментарі (0)

НАБІГА́ТИ, аю, аєш, недок., НАБІГТИ, біжу, біжиш; мин. ч. набіг, ла, ло; док.

1. Наскакувати, натикатися з розбігу, з розгону на кого-, що-небудь. Вони набігали на нас, штовхали, намагалися забити памороки (Юрій Яновський, II, 1954, 25); Раптом нарти набігли на камінь і так підскочили, що Тико не втримався і впав на сніг (Микола Трублаїні, I, 1955, 274); Мені потім здавалось, що то не снаряд знайшов мене, а я сам набіг на нього (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 234);
//  Швидко насуваючись, покривати, закривати собою (про хвилі, хмари і т. ін.). Котиться з Африки хвиля.. І, може, та хвиля, що мила ноги араба, набігає тепер на мої ноги, як символ єднання... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 291); Темні хмарки набігають на сонце (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 397); З моря набігла хвиля з білими густими гребенями (Нечуй-Левицький, II, 1956, 234);
//  Швидко виникати, починатися, налітати (про бурю, вітер і т. ін.). Вдень тут тепло, часто громові бурі набігають (Леся Українка, V, 1956, 201); Коли набігає вітер, явори гнуться розгойданим верхів'ям (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 3); Набіжить вітерець, покотиться хвилею (Олекса Стороженко, I, 1957, 333);
//  перен. Виявлятися назовні, ставати видимими (про душевні переживання, фізичні відчуття). Тінь тривоги і турбот весь час набігає на його обличчя (Іван Кочерга, II, 1956, 120); На лиця набігло занепокоєння (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 205);
//  перен. Появлятися раптово (про спомини, думки і т. ін.). Макс Дальгов відчув, як у нього защеміло серце. Набігли давні спогади (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 129).

2. Виступати, появлятися (про зморшки, сльози, усмішку і т. ін.). На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 264); Сльози набігають на очі, пекучі, непрошені (Микола Зарудний, Світло, 1961, 16); Серп випав з рук Хариті, лице скривилось від болю, на очі набігли сльози (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); На вуста набігла звична — привітна і трохи іронічна посмішка (Терень Масенко, Життя.., 1960, 29).

3. Скупчуватися, збиратися в одному місці (про людей). Поки в'яжуть Василя, з двору через хвіртку набігають черниці і між ними Кнуриха (Панас Мирний, V, 1955, 115); Набігають діти, разом з матір'ю обліплюють Мирона (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 232); Набігла повна хата людей, як почули, що старий Дрот та просватав свою дочку (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 76); Тося ховалася за спини подруг, що вже набігли невідомо звідки (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 21).

4. розм. Біжучи, збиратися (про рідину). Ніхто ніколи не боронив рибу ту ловити. Звісно, вода... набігла собі... ставок став... Риба завелася... (Панас Мирний, III, 1954, 308); Він повісив рушника на галузку сосонки, нахилився й поглянув на себе в люстерко води, яка набігла в низину (Юрій Яновський, II, 1954, 49);
//  перен. Діставатися, перепадати (про гроші, проценти). Повесні квочку підсипати, підростуть курчата, можна буде продати... Глянь — якийсь карбованець чи два й набіжить за рік (Олесь Донченко, III, 1956, 93).

5. Учиняти набіг (набіги); нападати, наскакувати. Стали козаки до города Козлова назад прибувати, Стали на турків, на сонних, набігати, Стали їх рубати (Українські народні думи.., 1955, 54); Мокрина з матір'ю продавала на базарі рибу.. і прочула, що становий готується тієї ночі набігти з десяцькими на батькову ватагу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 233); Спати ніхто не клався. Ждали все, що набіжать [козаки] (Андрій Головко, II, 1957, 327).

6. розм. Несподівано натрапляти на когось, щось, виявляти, зустрічати кого-, що-небудь. В кінці толоки вони набігли на загублений кимсь кашкет із зіркою (Петро Панч, II, 1956, 159).

7. тільки док., перех. Захопити кого-, що-небудь, наскочити на когось, щось. Креши вогонь! Хай буде міць далекобійна у щоб сонного тебе десь ворог не набіг (Павло Тичина, II, 1947, 202).

8. Щільно підходити до чого-небудь, досягати чогось. Набігає аж на кручі Зеленая нива (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 241); Там далі набігли над річку високі коноплі й залили берег своїм гострим важким духом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168);
//  Сповнюватися, наступати (про роки). Дорка потроху ставала Федорою, ходила до школи і до початку війни саме скінчила семирічку, їй набігало шістнадцять років (Юрій Яновський, Мир, 1956, 70); Сорок літ набіжить незабаром, Наче молот на груди паде: — Де юнацтво поділося з жаром; Де завзяття твоє молоде? (Павло Грабовський, I, 1959, 441).

9. розм. Вискакувати, появлятися, сідати (про болячки, гулі і т. ін.). Сонце пече, дорога тверда, мов камінь, аж водянки на ногах набігають (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 30); Пряжка вдарила Грицуня по вусі, а там зараз набіг червоний ґудз (Лесь Мартович, Тв., 1954, 148); Рукою вона гладила велику круглу гулю, що набігла на голові (Іван Микитенко, II, 1957, 297).

10. розм. Надходити, наставати (про свята, дні і т. ін.). — А тепер же ніхто часом не сидить у тій холодній? — Ні,.. люди відпрошуються, щоб уже як мають саджати, то пізніше, аж коли нагальна робота скінчиться або як свята довші набіжать... (Леся Українка, III, 1952, 573).
Набігати (набігти) кров'ю — наливатися кров'ю. Обличчя ключника набігло кров'ю, зуби заскреготали (Іван Франко, VI, 1951, 172); Набігати (набігти) на думку — починати думати про що-небудь. — Та я, бач, тільки спитала, — так набігло на думку, чи наймити гній вивозитимуть, чи повезуть мливо до млина (Нечуй-Левицький, III, 1956, 89); Набігати на очі — пропливати, проноситись мимо. — Сіла й я між своїми синами, їду. Шлях мигтить, гаї та поля на очі набігають... (Марко Вовчок, I, 1955, 276); Серце набіга на кого — хто-небудь сердиться. Він чоловік нічого, а так на його іноді серце набіга (Словник Грінченка); Що набігає (набіжить) на язик — без обмеження, що попало. Повибігали надвір і челядь, і своя сім'я; всі раді, кожне щебече, що на язик набіжить (Анатолій Свидницький, Люборацькі. 1955, 63); Як набіжить: а) (на кого) кого-небудь охопить злість, лють, роздратування і т. ін. На нього як набіжить — то чоловік як чоловік, а то й не підступайся (Словник Грінченка); б) як доведеться, як трапиться. Досить жить, як набіжить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 336).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 15.

Коментарі (0)