НА́ЧОРНО, присл.
1. Попередньо, не викінчуючи остаточно; протилежне набіло. Накидаючи її [доповідну записку] начорно, він вже бачив, як її читають на бюро райкому і схвалюють його діяльність (Натан Рибак, Час, 1960, 503); Час у роботі збігав швидко, і Олекса навіть не отямився, як закінчив начорно всі доправки [виправлення] (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 29).
2. До чорноти, до темного кольору. Вугляна шахта фарбує все округ себе начорно, тут же — червоний пил присипав дахи й паркани, листя на деревах (Юрій Яновський, II, 1954, 235); Шкіра на руках ледь пошерхла, спечена сонцем, і була засмалена начорно (Юрій Смолич, День.., 1950, 94).