НАДІ́Я, ї, жін.
1. Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання. Як же його у неволі Жити без надії? (Тарас Шевченко, II, 1953, 67); Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріла в його серці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 104); Найбільше в нього надії було на те, що він зустрінеться з кимось із сільських хлопців (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 39).
2. Те (той), на що (на кого) можна надіятися,
покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь.
А он розпинають Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо
оддають! (Тарас Шевченко, I, 1951, 242); Слова найкращі —
замалі тебе достойно оспівати, надіє нашої землі і всіх
земель, Росіє-мати (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 58); Ось
як вчинив з нею він, її надія, її опора (Олесь Гончар, Тронка,
1963, 244).
Жити надією — дуже бажати здійснення того, про
що мріють, чого сподіваються. Арсен слав телеграми
на ім'я Тасі щодня. Хоч відповіді не було, він жив
надією (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 84); Мала надія; Мало
надії; Нема надії — немає впевненості у можливості
здійснення бажаного, потрібного і т. ін. Нема дощу та
й нема. Ярина показує погано, на озимину мала надія
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 43); Плекати надію — сподіватися,
вірити у можливість чого-небудь. Одарка все ще плекала
надію, що її Данилко буде не такий, як інші діти
(Петро Панч, Синів.., 1959, 36); Подавати (подати) надію
(надії) див. подавати; Покладати [всю] надію ([всі]
[свої] надії) на кого—що — розраховувати на кого-,
що-небудь, чекати чогось від кого-, чого-небудь. Як і
російські революційні демократи, Шевченко всі свої надії
покладав на народ, на велику силу, що таїлася в ньому
(Комуніст України, 1, 1964, 73); [Не] утрачати (утратити)
[останню] надію — (не) переставати вірити в здійснення
чого-небудь. Хома не втрачає надії знайти отак
коли-небудь закопану бочку добрячого столітнього вина (Олесь Гончар,
III, 1959, 128); Лукина перечула через людей, що Улас
уже заручився, і втратила останню надію на своє
щастя (Нечуй-Левицький, III, 1956, 348); Уся надія на кого —
дуже вірити, що хтось здійснить щось бажане, потрібне
і т. ін. — На вас уся надія, товариші. Заради цього
і прибув сюди до вас. Неодмінно треба звільнити
[заарештованого] (Андрій Головко, II, 1957, 530).
♦ Бути при надії, діал. — чекати родів (про вагітну
жінку). — Як я була при надії, а він напитий прийшов,
то й за волоси мене водив, і ще й кулакував (Лесь Мартович, Тв.,
1954, 123).