НАДІЯТИСЯ, іюся, ієшся, недок.
1. на що, без
додатка, з інфін., з спол. що. Мати надію,
розраховувати на що-небудь; сподіватися. Завдала тільки жалю
собі Ганна, надіючись на поміч (Нечуй-Левицький, I, 1956, 104);
Я все надіявся, що Ви таки надумаєтеся і зважитесь
приїхати до нас разом з Панею Вашою (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 399); Полюбив [Тур] Малушу, думав про неї й
власну свою долю, надіявся... (Семен Скляренко, Святослав, 1959,
80); Механік-водій давав повний вперед, збиваючи
полум'я зустрічним вітром і надіючись випорснути з
вогняного мішка (Олесь Гончар, III, 1959, 279);
// розм. Чекати
появи, прибуття кого-, чого-небудь, вірити у настання
чогось. Не ждав я добра, як уходив до своєї хати, але й
не надіявся такої біди, на яку наскочив (Лесь Мартович, Тв.,
1954, 206).
2. на кого — що. Покладатися на кого-, що-небудь,
бути впевненим у комусь, чомусь. [Крицький:]
Бачте, Любов Олександрівно, тут така справа, що
треба врядити вечірку чи лотерею, тільки
якнайскоріше. Наші комітетські дами тільки на вас надіються
(Леся Українка, II, 1951, 16); На свої лікті Павло надіявся
(Андрій Головко, II, 1957, 410); Козаков не доручив цієї справи
нікому з своїх бійців, а вирішив усе зробити сам. Це не
тому, що він не надіявся на своїх хлопців (Олесь Гончар,
III, 1959, 105).
♦ Надіятися, як на кам'яну гору див. гора.