НАДРЯ́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
надряпати. На писав [Семіон Стокол оса] до неї перший лист,
несмілий, надряпаний, очевидно, тремтячою рукою
(Іван Франко, II, 1950, 298);
// надряпано, безос. присудк. сл.
Невправною малограмотною Ваньчиною ж рукою там
[на паперовій кульці] було надряпано: «Рівно о
дванадцятій» (Юрій Смолич, II, 1958, 102).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 78.