НАДСА́ДА, и, жін., розм.
1. Надмірне напруження сил; натуга. — І ніч і день, і ніч і день на панщині. Чорт їх зна, як вони не виздихали від такої надсади (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 244); Там, далеко внизу, хтось гукав довго, з надсадою: — Давай поро-он! (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 106).
2. Пошкодження, хвороба від великого напруження сил. — Нехай прилетить [Дем'ян] до мене... та чи не буде йому якої від того надсади? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 197).