НАДИВЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., НАДИВИТИСЯ, дивлюся, дивишся; мн. надивляться; док.
1.
Довго, досхочу дивитися на кого-, що-небудь. — Оце
дивіться, діти, на вашого дядька, надивляйтеся, бо вже,
мабуть, більше не побачите ніколи (Степан Васильченко, II, 1959,
468); В останнє надивлялись присмучені заробітчани на
рідне село (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 18); Вона [мати] серед
ночі встає. І стереже добро своє, І дожидає того світу,
Щоб знов на нього [Івана] надивитись, Наговоритись
(Тарас Шевченко, II, 1953, 194); Надивившись досхочу на
електрозварниць, вона пішла, вздовж кам'яного паркана, все ще
несучи в грудях несподівану радість (Дмитро Ткач, Арена, 1960,
59);
// Уважно спостерігаючи, пізнавати, вивчати кого-,
що-небудь. — Надивилась я на Прісю за ті два тижні
влітку. У неї тільки кавалели в голові (Андрій Головко, II,
1957, 591).
2. Багато бачити чогось, часто зустрічатися в житті з ким-, чим-небудь. Світове горе велике. Він надивився на нього. І вдома і по світах (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 41); Кінь цей — як вітер. Надивився на них Корж за життя. Знається він на конях (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 387).
3. перев. із запереч. не. Досхочу, до повного задоволення намилуватися ким-, чим-небудь. — Ну й чого воно із дітьми отак-о носяться та не надивляться? Нічого в них нема (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 277); Василина несла в руках шматок нової свіжої матерії і не могла надивитись на неї (Нечуй-Левицький, II, 1956, 47).