в означеннях
Тлумачення, значення слова «наголос»:

НА́ГОЛОС, у, чол.

1. Виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Роль наголосу в фонетичній системі кожної мови, в усій звуковій організації її, винятково велика (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 150); В українській мові, як і в російській, наголос не має сталого місця у слові (Художнє читання.., 1955, 85);
//  Виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення. На цьому слові він одверто зробив наголос і цинічно всміхнувся (Андрій Головко, II, 1957, 164);
//  Виділення, висунення чого-небудь на перший план як найголовнішого. Горький ставив наголос на величезному значенні для зростання людської свідомості, для розквіту культури таких створених народом образів, як Прометей, доктор Фауст, Василиса Премудра тощо (Максим Рильський, III, 1955, 149).
Висхідний наголос — наголос з поступовим підвищенням тону; Відтягати (відтягти, відтягнути) наголос див. відтягати; Логічний (смисловий) наголос — виділення підсилювальною інтонацією найважливішого щодо смислу слова в реченні; Музичний (тонічний) наголос — виділення одного із складів слова висотою тону; Рухомий наголос — наголос, що міняє місце в межах одного і того самого слова залежно від його граматичної форми; Силовий (динамічний) наголос — виділення одного із складів слова більшою силою артикуляції; Спадний наголос — наголос з поступовим зниженням тону або сили звука наприкінці складу.

2. Значок над літерою, який указує на виділення звука в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Поставити наголос.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 52.

Коментарі (0)

НАГО́ЛОС, присл., діал. Голосно, гучно. Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 39); Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Марко Черемшина, Тв., 1960, 36);
//  Уголос. — Знаєте що, — мовить Лисичка, — сповідаймося одні одним наголос і відбудьмо покуту кождий за свої гріхи (Іван Франко, IV, 1950, 78).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 52.

Коментарі (0)