НАГОВІ́Р, вору, чол.
1. Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова. Гірко було слухати Яковові такі наговори від свого (Панас Мирний, IV, 1955, 54); Вже на нас чигала розлука І лихі наговори чорні... (Любов Забашта, Пісня.., 1961, 87).
2. У забобонних людей — заклинання, яке має магічну силу. [Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (Марко Кропивницький, II, 1958, 347); — Перехрестився б ти, Семене, від наговору це тобі (Іван Ле, Побратими, 1954, 8).