НАГОВО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
наговорити;
// у знач. прикм. Який після наговору (у 2 знач.)
дістав магічну силу. Знайшла відьма ножа й пірце
якесь наговорене (Марко Вовчок, I, 1955, 53).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 51.