НАГИНАТИ, аю, аєш, недок., НАГНУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Згинаючи, нахиляти. Вітер в гаї нагинав Лозу і тополю (Тарас Шевченко, I, 1951, 153); У садку достигала соковита шпанка. Віра нагинала віти, вибираючи найспіліші (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 142); Леонід Семенович підняв руки вгору, підскочив, як заєць, вхопив гілку яблуні, нагнув її (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 121); * Образно. Від самого малечку по сей час воно [життя] його кидало.. з боку на бік, гнуло, нагинало (Панас Мирний, IV, 1955, 173).
2. перен. Спрямовувати, навертати до чого-небудь. [Руфін:] Люцій умів себе примусити до того, до чого я себе не міг нагнути (Леся Українка, II, 1951, 507); Яке ж лихо чи розпука нагнули його до журливих струн? (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 55).