НАЙМЕ́ННЯ, я, сер. Ім'я людини або її прізвище.
— Їй наймення Ізідора, А вродлива!.. не списати!..
(Леся Українка, I, 1951, 371); Наймення йому було Думенко,
а по-вуличному його дражнили: «невдачливий» (Грицько Григоренко,
Вибр., 1959, 109);
// Назва чого-небудь. Вона [газета]
ґрунтовно відрізняється від річки з тим же найменням.
Тоді як у річці Десні занадто багато води, в газеті
«Десні» її надто мало (Володимир Самійленко, II, 1958, 337); І над озером
з найменням Ленін Силою і славою доби Неспокійні,
молоді, зелені Виросли незігнуті дуби (Микола Нагнибіда, Вибр.,
1957, 289);
// Друга назва кого-, чого-небудь. Вони
[літаки] колись бомбили фриців у курських та українських
кукурудзах і там дістали від бійців жартівливе
наймення «кукурудзників» (Олесь Гончар, III, 1959, 283);
Наймення це до неї міцно пристало, але вона за нього не
ображалася (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 33).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 97.