НАЙТЯ́ЖЧЕ. Присл. до найтяжчий. [Домаха:]
Не так мені шкода самої себе, як шкода свого серця...
[Карпо:] З серцем найтяжче порозумітись:
неслухняне! (Марко Кропивницький, II, 1958, 120); З усіх дітей Артем
найтяжче, найболючіше переживав утрату батька
(Андрій Головко, II, 1957, 388);
// у знач. присудк. сл. Про
відчуття найбільшої ваги, найбільшого напруження,
величезних зусиль.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 697.