НАКАЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКАЗАТИ, кажу, кажеш, док.
1. з інфін. Віддавати наказ,
розпорядження кому-небудь. Наполеон наказував посилати в бій
свіжі сили, дивуючись хоробрості і стійкості росіян
(Іван Кочерга, Зол. грамота, 1960, 105); Дід-провідник зупинився,
наказав усім залазити в комиші, скласти свої клунки
й бути напоготові (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 348); Черниш
наказав розвантажити коней і відправити їх назад з двома
бійцями (Олесь Гончар, III, 1959, 99);
// що, з спол. щоб.
Давати вказівки, поради; повчати. Знов мені
нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я
шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович, Тв., 1954, 203);
Ми розпрощалися з батьком, але він ніяк не міг
відірватися від нас. Він щось наказував, щось говорив імені,
і бабусі, й матері (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 76);
// перен.
Вимагати що-небудь. Справи свої на землі так рихтуй,
як наказує серце (Леся Українка, IV, 1954, 278); Коли
Уельський принц зійшов на батьків трон, Він, як наказує
традиції закон, Перед підданцями промову мав поважну
(Максим Рильський, I, 1960, 233).
Як накажете — як хочете, як вам завгодно.
[Паламар:] Коли б у вас настрій до весілля не змінився.
[Римар:] Як накажете це розуміти? (Михайло Стельмах,
Зол. метелиця, 1955, 9).
2. заст. Передавати, переказувати про когось, щось кому-небудь через кого-небудь. — Наказували з міста — будете учора. Цілий день ждали, а вас немає (Панас Мирний, III, 1954, 299); Ой, недалеко Мій милий від мене, Та ніким наказати (Українські народні ліричні пісні, 1958, 329); — Брати-товариші! Коли хто вернеться додому, накажіть моїй жінці, нехай не журиться, не плаче (Нечуй-Левицький, II, 1956, 213).
3. тільки недок. Говорити, вимовляти що-небудь при одночасному виконанні якої-небудь дії; примовляти. Чули либонь [люди], як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: «моє ти паненятко!» (Панас Мирний, IV, 1955, 43).