в означеннях
Тлумачення, значення слова «накладати»:

НАКЛАДАТИ, аю, аєш, недок., НАКЛАСТИ, аду, адеш, док.

1. перех. Покривати зверху чим-небудь; класти що-небудь зверху. Боян віщий свої десять пальців на струни накладає (Панас Мирний, V, 1955, 261); Настил накладають — з колод покриття (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 199);
//  розм. Те саме, що надівати. Він підводиться й мовчки накладає на голову капелюх (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 277); Ляля накладає вінок на її чоло (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 24); Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 165);
//  Прикладати що-небудь до чогось при порівнянні, вимірюванні і т. ін. Усяку частину площини можна накласти всіма її точками на інше місце цієї або іншої площини (Геометрія, I, 1956, 3);
//  Ставити, установлювати для роботи, дії. Радист накладає пластинку, накручує (Олесь Гончар, I, 1954, 250);
//  Кладучи зверху, прикладаючи, прикріпляти до чого-небудь. Суворовці виймають індивідуальні пакети, скидають з Олеся чоботи, накладають перев'язку (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 143); Дружинники швидко наклали по другій стрілі й метнули знову (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 294).
 Накладати (накласти) резолюцію (резолюції) — надписувати на чому-небудь свій висновок. Часом і якісь людські заяви Перегуді підсовував [Кузьма], і Перегуда накладав на них резолюції (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 264); Накладати (накласти) шви — зшивати краї рани. Заброда швидко і вправно витяг великого осколка, обробив рану, наклав шви (Василь Кучер, Голод, 1961, 117).

2. перех. Наносити на яку-небудь поверхню тонкий шар чого-небудь (про фарбу, лак, клей і т. ін.). Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом (Леся Українка, I, 1951, 258); Малювали [учні] мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 199); Вона облила руки Вікторії марганцевим розчином, а потім почала накладати мазь (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 221).

3. перех., перен. Робити певний вплив, залишати слід і т. ін. Кожний зрубаний Тиховичем виноградник накладав вагу на його сумління (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224); [Ліда:] Їх [хірургів] професія накладає печать бездушності, сірості і скуки (Олександр Корнійчук, I, 1955, 92); Досвід жовтня — грудня 1905 року наклав невитравні сліди на сучасний революційний рух (Ленін, 13, 1971, 301); Важке дитинство наклало відбиток на Арсенів характер (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 8).

4. перех. Зобов'язувати що-небудь робити, піддавати чому-небудь, приписувати додержання чогось. Накладали [пани] велику пеню на того, хто пропускав у жнива дні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 261); — Звання комсомольця накладає на тебе велику відповідальність (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 33); Клас капіталістів наклав на всі народи на довгі десятиріччя данину у вигляді високих процентів на мільярдні позики на війну (Ленін, 31, 1973, 283); — Накладіть на мене яке завгодно стягнення, я заслужив його (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 170).
 Накладати (накласти) обов'язок (обов'язки) — зобов'язувати діяти в певному напрямку. — Але ця праця говорить про Ватині почування... накладає на мене якісь обов'язки.., — подумав Леонід Семенович (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 118); Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте до мене, бажаючи накласти на мене високий обов'язок стежити за Вашими виданнями (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 261).

5. перех. Класти щось у якій-небудь кількості. З побільшеним апетитом накладав [Аркадій Петрович] на тарілку цілу купу салати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 388); Біля довгих на колесах корму шок для коней вештається двоє хлопців: сіна в кормушки накладають (Андрій Головко, I, 1957, 334); Получили [переселенці] квитки, найняли до города підводи, наклали на них гори всякого добра.. і рушили в далеку дорогу (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 299); Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на типу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 130);
//  Кладучи, наповняти, навантажувати щось чим-небудь. Стара циганка накладала червону люльку свіжим тютюном (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375).

6. тільки недок., неперех., розм. Мати стосунки з кимось; діяти заодно, у згоді з ким-небудь. — А все-таки треба б нам другого голову обрать, бо цей нам не сподобний: вже дуже з шинкарями накладає (Нечуй-Левицький, I, 1956, 470); — Я не вірю, ніби полковник війська реєстрового, пан Кричовський, накладає з цим сотником Богданом... (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 43).

7. перех. і неперех., без додатка, розм. Бити кого-небудь у щось, по чому-небудь. Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 209); То кийок мережаний поламає [Василь], то пужално цяцьковане закине, то м'яч украде.., а часом і боки накладе Грицькові (Панас Мирний, IV, 1955, 21); — Треба змовчувати, а то ще накладе по гамалику отут серед степу. Здоровий же (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 76);
//  Убивати в якій-небудь кількості. — А до першого батальйону дорога прямо. Туди, де найбільше стріляють. Там нашого брата наклали! (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 22).

8. перех. Розпалювати, розводити багаття, вогнище; розкладати. На пасовиську над Дністром конюхи наклали огонь і, сидячи біля нього, курили люльки (Іван Франко, V, 1951, 145).
Головою накласти див. голова; Душею накласти див. душа; Накладати (накласти) життям — умирати, віддавати життя; гинути. Семен життям наклав за цюю правду (Іван Ле, Побратими, 1954, 42); Накладати (накласти) здоров'ям — підривати, втрачати здоров'я. — Не одну я нічку не спала, не один день гірко працювала, здоров'ям накладала (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 123); Такий уже характер у старого й молодого Завадків, що скоріше здоров'ям своїм накладуть, ніж дане слово зламають (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 547); Накладати (накласти) на себе руки (руку) — кінчати життя самогубством, заподіювати собі смерть. — Мене дванадцять літ у слідстві мучили.. А накладати на себе руку, — борони мене боже (Іван Франко, IV, 1950, 180); Іноді вона була близька до того, щоб накласти на себе руки (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 244); Накладати (накласти) руки (руку): а) (на кого) намагатися вдарити або вбити кого-небудь; посягати на когось. — Батько мій не скривдить тебе, не накладе на тебе свої руки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 34); — Хай буде по-твоєму! — стукнув кулаком по столі Яків Данько. — Я з Денисенком накладу руки на Горицвіта (Михайло Стельмах, II, 1962, 111); б) (тільки з руку, на що) привласнювати що-небудь, заволодівати чим-небудь. На виручені за бринзу гроші Стефан купив.. халат Євці, як вимагав ветлікар, а на решту вона наклала руку (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 40).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 104.

Коментарі (0)