НА́КЛЕП, у, чол. Неправда, поширювана з метою
знеславити, зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь;
поширення неправдивих відомостей. [Катря:] Через мої
наклепи тобі буде лихо!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 393);
[Гібсон:] Це вже наклеп на цього генерала. Він цілком
порядний чоловік (Вадим Собко, П'єси, 1958, 88); Наші перемоги
розбивають вщент наклепи ворогів, що намагаються
опорочити радянський лад (Радянська Україна, 4.I 1959, 2).
♦ Зводити (звести) наклеп на кого — що —
поширювати про кого-, що-небудь неправду, брехню. Лукавий
Доброслав і тут хотів відігратися на іншому, хотів
обдурити Данила, гадав звести наклеп на Григорія, щоб на
нього впала вся кара (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 499).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 105.