Словник української мови

НА́КЛЕП, у, чол. Неправда, поширювана з метою знеславити, зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь; поширення неправдивих відомостей. [Катря:] Через мої наклепи тобі буде лихо!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 393); [Гібсон:] Це вже наклеп на цього генерала. Він цілком порядний чоловік (Вадим Собко, П'єси, 1958, 88); Наші перемоги розбивають вщент наклепи ворогів, що намагаються опорочити радянський лад (Радянська Україна, 4.I 1959, 2).
♦ Зводити (звести) наклеп на кого — що — поширювати про кого-, що-небудь неправду, брехню. Лукавий Доброслав і тут хотів відігратися на іншому, хотів обдурити Данила, гадав звести наклеп на Григорія, щоб на нього впала вся кара (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 499).