Словник української мови

НАКИ́ДАНИЙ, а, е, Дієпр. пас. мин. ч. до накидати. Серед Росі неначе лежав невеличкий острівець з прездорового каміння, без ладу накиданого купами (Нечуй-Левицький, III, 1956, 38); «Аукціон».. є мальовничий нарис, накиданий невимушено рукою недбалою, але твердою й досвідченою (Віссаріон Бєлінський, Вибр. статті, 1948, 114);
//  накидано, безос. присудк. сл. — А ти, Василю, і не вимостив там, де сидіти? — зиркнувши на віз, де сяк-так накидано було гнилої соломи.., сказала Оришка (Панас Мирний, III, 1954, 316); У сутінках здавалось, що на підлогу купами накидано брудного шмаття (Петро Колесник, Терен.., 1959, 61).