НАЛА́МАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наламати;
// у знач. прикм. Данько, оточений товаришами, мовчки
викладає невеличке вогнище з кізяків та наламаного
бур'яну (Олесь Гончар, II, 1959, 421).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 115.