НАЛАМУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЛАМАТИ, аю,
аєш, док., перех. Ламати щось у якій-небудь кількості.
[Мавка:] Я з калини цвіту наламаю (Леся Українка, III,
1952, 218); Мирон десь стрілок у житі наламав — бриля
плете (Андрій Головко, I, 1957, 136); Віста налила з горнця
у миску юшку, поклала ложки, наламала коржів (Семен Скляренко,
Святослав, 1959, 9).
♦ Наламати дров див. дрова; Наламати хвоста
кому — суворо покарати за що-небудь; вилаяти, побити
кого-небудь. — Давай, давай, а то прийде дядько
Прокіп, він нам за таку оранку наламає хвоста (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 11); Наламати хребта — попрацювати багато
або тяжко. — Любить [пан професор] цивілізацію, —
подумав Гуменний, — то хай же хоч раз наламає хребта
заради неї. Хіба мішок з снарядами такий уже важкий
ради цієї високої мети? (Олесь Гончар, I, 1954, 436);
Наламувати (наламати) руку (руки) — те саме, що Набивати
(набити) руку (див. набивати). По очах Марко знав,
чому скотина нудиться, доглядав, годив, наламав руки,
вміло роздоював (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 13).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 115.