НАЛЕ́ЖНИЙ, а, е.
1. Який є чиєю-небудь власністю, перебуває в чиємусь розпорядженні. Я тепер день крізь день в роботі.. Я не знаю, де час, належний мені, а де — колективу (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 71); Рабовласник вважав раба такою ж своєю власністю, як і всяку іншу належну йому річ (Історія СРСР, I, 1956, 10).
2. Який має зв'язок із ким-, чим-небудь, стосунок до когось, чогось. Я заїхав у відлюдне, належне до того повіту гірське село (Іван Франко, III, 1950, 232); Брат Ізоген — значний християнин, належний до кліру (Леся Українка, III, 1952, 270).
3. Який належить, призначений кому-небудь. Посилаю Вам належні гроші (Леся Українка, V, 1956, 153); Юра притиснув носовичком в кишені двадцять три карбованці тридцять дві копійки, належні бабі (Юрій Смолич, II, 1958, 99).
4. Який потрібний, необхідний; відповідний. Кирило
приїхав на дачу. Гість дістав вже належну честь
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 220); Всіх належних заходів було вжито.
Палуба й надбудови були ретельно промиті (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 199);
// у знач. ім. належне, ного, сер.:
Як належне — як те, що треба, повинно бути. Красу
природи і її спокій пив [Кирило] хтиво, як спраглий
воду, без думки і без сумніву, як щось належне (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 213); Зачарування Мухтарова помітила
[Люба] й сприйняла як належне, як ренту молодості (Іван Ле,
Міжгір'я, 1953, 16).
♦ Віддавати (віддати) належне див. віддавати.