в означеннях
Тлумачення, значення слова «налягати»:

НАЛЯГАТИ, аю, аєш, недок., НАЛЯГТИ, ляжу, ляжеш; мин. ч. наліг, налягла, ло; док.

1. на кого—що. Навалюючись, лягаючи, давити на кого-, що-небудь. Люди все йшли і одні другим налягали грудьми на плечі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 76); Я підходжу до дверей і налягаю на них плечем. Двері відчиняються (Іван Микитенко, II, 1957, 55); Боєць Петро Скидан просто наліг животом на жерло німецької гармати, залив її своєю кров'ю і дав товаришам вдертися до німців (Олександр Довженко, III, 1960, 42); Коли б отут їх [танкістів] не було, то вже б сто тонн цегляних глиб на тебе б налягло (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 316);  * Образно. Я не дам свому серденьку спати, .. Хоч я буду сама почувати, Що на груди вже смерть налягла (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 193);
//  рідко. Спиратися на що-небудь. Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи (Леся Українка, III, 1952, 124).
Налягати на ногу — шкутильгати. Часом серед найбільшого розгону, на самій середині гори Іван починав налягати на ногу (Василь Стефаник, I, 1949, 61).

2. на кого — що, перен. Охоплювати кого-небудь (про почуття, думки, сон і т. ін.). Тривога кам'яною горою налягає на її груди! (Іван Франко, VII, 1951, 123); На Чіпку налягла ще гірша журба, ще міцніше оповив його смуток (Панас Мирний, I, 1949, 161); Важка втома владно налягає на повіки, зрадливий сон хилить донизу голову (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 33); Невідомо звідки наліг на нього важкий сон (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 254).

3. на що. Напружуючись, докладаючи зусиль, працювати чим-небудь. Зняв [Павло] з пліч вила і приступив до праці: так налягав на них, що вони заганялися в гній по самий держак (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 116); Іван наліг тоді на весла, і його човен почав наганяти передній (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 385).
Налягати (налягти) на ноги — прискорювати ходу. Христя все дужче та дужче налягає на ноги (Панас Мирний, III, 1954, 115); Йти було ще далеченько, а час був дуже пізній.. й він немилосердно наліг на ногу, (Григорій Епік, Тв., 1958, 403).

4. на що, перен., розм. Завзято, наполегливо братися за що-небудь, займатися чим-небудь. З того часу він не злюбив свого батька й наліг на науку... (Панас Мирний, I, 1954, 153); Дівка засоромлено тільки ложку пригублювала, а Короп налягає на їжу (Григорій Косинка, Новели, 1962, 108); Максим наліг на підготовку до екзаменів (Натан Рибак, Час, 1960, 173); Подає Климиха, наливає, Налягають гості на драглі (Леонід Первомайський, II, 1958, 257).

5. на кого — що і без додатка. Наступати, насуватися, натискати на кого-, що-небудь (про військо і т. ін.). Стали ляхи дуже вже налягати на козаків (Українські народні казки, легенди.., 1957, 238); Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіпою-муром налягає, щоб розбить селянські ряди... (Григорій Косинка, Новели, 1962, 10).

6. тільки недок., перен., розм. Наполегливо вимагати виконати, зробити що-небудь. Тугар Вовк, а особливо Мирослава й Максим, налягали конче, аби кінчити розпочате діло (Іван Франко, VI, 1951, 16); Будьте ж ласкаві, звістіть мене про результати Карпенкової критики, бо автор налягає на мене (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159).

7. тільки недок., на що, перен., розм. Підкреслювати, виділяти що-небудь. «Хо» мені менше усього вподобався: дуже вже Ви в ньому налягаєте на все те, що так любо Вашому серцеві [серцю] (Панас Мирний, V, 1955, 383); — Віддихай, мов лисеньке сонечко, коли стомився, — казала й Роксолана чоловікові, налягаючи на найсолодші низи свого.. контральто (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 18).

8. на що. Розташовуватися шаром на чому-небудь. Земна кора складається з окремих верств, які налягають одна на одну (Курс загальної геології, 1947, 5);
//  Оповиваючи, заповнюючи, поширюватися (про мряку, туман, темряву і т. ін.). Мряка зачала налягати на луки (Іван Франко, I, 1955, 63); На гори налягали тумани (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 131); На землю важко налягла осіння ніч (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 136); Тиша налягла на весь світ, м'яка і тепла (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 91).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 122.

Коментарі (0)