НАЛОЖИТИ, ложу, ложиш, док. Те саме, що
накласти. Він [Іван-царенко] наложив мідну стрілу на
срібний лучок, хотів стріляти (Українські народні казки, 1951,
177); Прийшла [Катря] над воду і зняла свого вінка,
що сплела ранком.., і наложила той вінок собі на голівку
(Марко Вовчок, I, 1955, 93); Суддя наложив люльку, отворив
дверці і вдивився в палаюче полум'я (Наталія Кобринська, Вибр.,
1954, 28); Наложила й вона всього у клунок задля його
у дорогу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 91).
♦ Головою наложити див. голова; Душею наложити
див. душа; Наложити життям — те саме, що Накласти
життям (див. накладати). — Тут дитячий будинок для
сиріт воїнів, які наложили життям у боях Вітчизняної
війни (Юрій Смолич, День.., 1950, 102); Наложити [на себе]
руки — те саме, що Накласти [на себе] руки (див.
накладати). Головбуха знайшли нещодавно мертвим в
Бухарі — ніби сам на себе наложив руки перед процесом
(Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 469); Наложити обов'язок — те
саме, що Накласти обов'язок (див. накладати). Хто
наложив на мене обов'язок будити мертвих, тішити
живих калейдоскопом радощів і горя? (Леся Українка, I, 1951,
195).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 121.