Словник української мови

НАЛОЖИТИ, ложу, ложиш, док. Те саме, що накласти. Він [Іван-царенко] наложив мідну стрілу на срібний лучок, хотів стріляти (Українські народні казки, 1951, 177); Прийшла [Катря] над воду і зняла свого вінка, що сплела ранком.., і наложила той вінок собі на голівку (Марко Вовчок, I, 1955, 93); Суддя наложив люльку, отворив дверці і вдивився в палаюче полум'я (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 28); Наложила й вона всього у клунок задля його у дорогу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 91).
♦ Головою наложити див. голова; Душею наложити див. душа; Наложити життям — те саме, що Накласти життям (див. накладати). — Тут дитячий будинок для сиріт воїнів, які наложили життям у боях Вітчизняної війни (Юрій Смолич, День.., 1950, 102); Наложити [на себе] руки — те саме, що Накласти [на себе] руки (див. накладати). Головбуха знайшли нещодавно мертвим в Бухарі — ніби сам на себе наложив руки перед процесом (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 469); Наложити обов'язок — те саме, що Накласти обов'язок (див. накладати). Хто наложив на мене обов'язок будити мертвих, тішити живих калейдоскопом радощів і горя? (Леся Українка, I, 1951, 195).