Словник української мови

НАМІТА́ТИ, аю, аєш, недок., НАМЕСТИ́, ету, етеш; мин. ч. намів, намела, ло; док., перех. Метучи, утворювати що-небудь. Стугонів вітер у верховітті дерев, .. намітав високі кучугури снігу (Панас Кочура, Родина.., 1962, 106);
//  Наносити, навівати яку-небудь кількість чогось. Намела Снігу білого зима (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 43);
//  безос. Пішли чорні бурі.. Намете, нагорне і в колодязь, не один день потім мине, доки.. вибереш весь той намул (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 55); Снігу намело так багато, що й тинів не видно (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 122).