Словник української мови

НАМОРЩУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМОРЩИТИ, щу, щиш, док., перех. Збирати зморшками шкіру обличчя або якоїсь його частини. Сердито наморщував [Лазар] сіре у цеглястих плямах обличчя (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 200); Вона замислюється, наморщує невисокий лоб (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 534);
//  Нахмурювати, насуплювати (брови). Часами болізпо у сні наморщить [велет] густі брови (Леся Українка, I, 1951, 459); Люба взяла газету, кумедно наморщила брівки (Вадим Собко, Справа.., 1959, 19);  * Образно. Здавалося, що земля тут в хвилину гніву наморщила свою кору, як дикий звір шкуру, та й так і захолола (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 252).