в означеннях
Тлумачення, значення слова «намова»:

НАМО́ВА, и, жін.

1. Підбурювання, підмовляння до яких-небудь учинків, дій і т. ін. Все допитувався [панотець], з чиєї намови хотів війт йому картки помішати? (Лесь Мартович, Тв., 1954, 254); Одного вечора, коли старого впоїли жовтою оковитою, за намовою сусідів і синів, Юра продав своїх чотири морги й хатину (Мирослав Ірчан, II, 1958, 185); [Микита:] Не вадило б їй також помолитись За тисячу мужів тих іменитих, Що за її намовою убито (Іван Кочерга, III, 1956, 17).

2. перев. мн. Те саме, що наклеп. Земвідділівська молодь не боялася ніяких чисток, отож або нічого не чула про «чужі вуха», або не звертала на ті намови ніякісінької уваги (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 417).

3. перев. мн. Те саме, що умовляння. — Дай спокій! Не згадуй мені про неї [Фрузю]! — мовив він і, піддаючись її [Ганки] намовам, пішов.. до її комірки (Іван Франко, I, 1955, 91).

4. розм. Домовленість, умова про що-небудь. У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав (Словник Грінченка); Без слів, без намови, очі їх стрілись.. і уста простяглися до уст (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 215).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 129.

Коментарі (1)