НАМУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
намучити. Ах, той Йон!.. У неї серце так наболіло через
нього, в неї голова така намучена від думок про нього...
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 246);
// у знач. прикм. Намучене серце
бажало спочину (Борис Грінченко, I, 1963, 62).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 133.