НАМИНАТИ, аю, аєш, недок., НАМ'ЯТИ, мну, мнеш, док., перех.
1. Розминаючи, готувати яку-небудь кількість чогось. Сидів [Артем] зосереджений, прислухаючись до шереху в хаті біля припічка, де саме батько наминав тютюну (Андрій Головко, II, 1957, 252).
2. Натискаючи, натираючи чим-небудь, викликати біль, робити рану і т. ін. Сідло наминає спину коневі.
3. розм. Бити кого-небудь. — Там один в нас... Дорка
Сосновський... — Віцегубернаторський син? — Ми
його добре сьогодні нам'яли (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 368).
♦ Наминати (нам'яти) боки кому — бити
кого-небудь. Сократова жінка не раз наминала йому боки
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 403); [Петро:] Я йому як намну
один раз боки, так навіки забуде, як до чужих дівчат
свататися (Вадим Собко, П'єси, 1958, 15); Нам'яти вуха (уші)
кому — потягати за вуха когось за провину. —
Гарненько намніть йому, шибеникові, уші: хай не лазить
по чужих городах (Степан Васильченко, I, 1959, 118); Нам'яти чуба
(чуприну) кому: а) потягати за волосся когось; побити
кого-небудь. Сподівався [Вовка], що Горка їм враз намне
чуприни, а він розмовляє, мов з кращими приятелями
(Юрій Збанацький, Старший брат, 1952, 45); б) винести догану за
яку-небудь провину, невиконання чого-небудь. В
райкомі мені чуба нам'яли, але я свого добився, все поле
засіяв у строк (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 109).
4. тільки недок., розм. З апетитом їсти. Усі кинулись на холодну ковбасу, і вона щезла в одну мить; потім почали наминать качку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 580); Здоровило в одному чоботі стояв позад шевця, смачно наминав хліб з салом (Михайло Стельмах, II, 1962, 155).