Словник української мови

НАПАКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напакувати. Шість осіб і тяжко напакований віз був аж надто тяжкий на.. коні Мортка (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 78); Біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимсь напакована торбинка (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 51);
//  напаковано, безос. присудк. сл. Лист! Що в ньому може бути так багато напаковано? (Іван Франко, IV, 1950, 349).