НАПЕРЕБІ́Й, НАВПЕРЕБІ́Й, присл. Перебиваючи один одного, намагаючись зробити щось першим. Коли Турбай вийшов, хлопці, зачаровано провівши його поглядами, заторохтіли наперебій: — Бачив? (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 537); У дворі вже було повно людей, і всі навперебій гучно вітали молодого (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 302); Варя і Клава наперебій обнімають та міцно цілують Надю (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 266).