Словник української мови

НАПІ́Й, пою, чол. Спеціально приготовлена рідина, признач. для пиття. На столах понаставляли багато тарілок, багато стаканів та чарок, а наїдків та напоїв було трохи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 61); Раптом він спиняється під зеленими деревами, де багато людей сидять на килимах і п'ють з великих піал чудовий напій з маринованих черешень (Олесь Гончар, III, 1959, 157);  * Образно. Радій же, серце! До останку пий Життя людського пінистий напій (Максим Рильський, I, 1956, 370);  * У порівняннях. Прохолодне повітря, наче ароматний напій, сповнювало легені (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 14).
 Спиртні (алкогольні) напої — напої, приготовлені на спирті, із спиртом. Спиртні напої вживали ще в сиву давнину (Наука і життя, 10, 1958, 31); Більше половини спортсменів не палять і зовсім не вживають алкогольних напоїв (Комуніст України, 8, 1967, 67).