НАПОСІДЛИВО, розм. Присл. до напосідливий. Собака напосідливо кидався до воріт, потім почулося декілька сполоханих голосів (Петро Панч, В дорозі, 1959, 44); Думка про втечу напосідливо свердлила йому мозок (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 49).
НАПОСІДЛИВО, розм. Присл. до напосідливий. Собака напосідливо кидався до воріт, потім почулося декілька сполоханих голосів (Петро Панч, В дорозі, 1959, 44); Думка про втечу напосідливо свердлила йому мозок (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 49).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 158.