НАПОСЛІДОК, присл., розм. Під кінець, після всього. — Та що, може би ми вже спати пішли? — сказав напослідок Іван (Іван Франко, I, 1955, 161); Поблискує [«Москвич»] біля радгоспних майстерень, де батько ще щось виточує та підпилює напослідок (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 179).