НАПОВРА́ТИТИСЯ, ачуся, атишся, док., діал. Упертися, наполягти. Зоя тримала місце для своєї подруги, а він наповратився і самовільно зайняв його (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 111); Він як наповратиться, то живцем в могилу чоловіка зажене... (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 62); Як не збивав [бабу — не їхати до сестри] — нічого не вийшло. Наповратилась, і хоч ти їй що (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 145).