в означеннях
Тлумачення, значення слова «наповзати»:

НАПОВЗАТИ, аю, аєш, недок., НАПОВЗТИ, зу, зеш; мин. ч. наповз, ла, ло; док.

1. Рухаючись, наштовхуватися, насуватися на кого-, що-небудь. Величезні крижини нестримно наповзали одна на одну (Олесь Гончар, Новели, 1954, 158);
//  Рухаючись, наближатися до кого-, чого-небудь. Другий танк наповзає збоку (Натан Рибак, Зброя.., 1943, 199).

2. Повзучи, збиратися в якій-небудь кількості (про комах, плазунів і т. ін.). На буряки п'ятої бригади довгоносик напав навалою. Від нього обкопувалися, .. а він наповзав хмарами і пожирав молоді сходи (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 91);
//  перен., розм. Находити, прибувати куди-небудь у якійсь кількості (про людей). Колись там [понад Волгою] вовками ганяли сибірські козаки, лісовими гадами наповзали чехи (Юрій Яновський, I, 1958, 59); Наповзала шляхта на майдани, А за нею хмари та тумани (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 229).

3. Насуватися, находити на що-небудь, покриваючи, заслоняючи його собою (про дим, хмару, туман і т. ін.). Було вогко, теплий туман серпанком наповзав на галявину (Олесь Донченко, V, 1957, 257); На баркас легенько наповзають дрібненькі хвилі (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 102); Зорі ще де-не-де блискотіли на небі.. Та от наповзло хмаровиння і заховало їх (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 12).

4. Насуваючись, закривати собою що-небудь. Найстарший [хлопчик] був одягнений у батьківську заячу вушанку, яку йому часто доводилося підбивати знизу засніженим рукавом, бо вона наповзала на очі (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 48).

5. перен., розм. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимось (про настрій, почуття і т. ін.). Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 179).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 153.

Коментарі (0)