Словник української мови

НАПУ́ЧЕННЯ, я, сер. Дія за значенням напутити, напучувати. Після напучення Замрауша широко відчинились ворота.., і новаки влилися до гурту (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 340);
//  Добрі побажання, повчальні слова, поради. Затамувавши дух, льотчики слухають чіткі, ясні напучення (Андрій Трипільський, Дорога.., 1945, 8); Раз у раз долинають оплески: то ще комусь вручають атестат зрілості. А коли втихнуть там оплески, відлунають слова напучень та поздоровлень, ..всі учасники вечора висипають на подвір'я (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 135).