в означеннях
Тлумачення, значення слова «напинати»:

НАПИНАТИ, аю, аєш, недок., НАПНУТИ і НАП'ЯСТИ, пну, пнеш, док., перех.

1. Натягуючи або розтягуючи що-небудь, робити тугим, пружним. Вітер напинав на Павловій спині висмикану сорочку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 134); Вечір в хмарах золотих напнув паруси (Микола Шпак, Вибр., 1952, 24); В повній зброї всі дружинники стали в ряд перед боярським домом, піднявши списи, нап'явши луки, мов до битви (Іван Франко, VI, 1951, 75); Повіяв вітер морський, дужий, нап'яв барвисті вітрила (Анатолій Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 81);
//  Натягуючи, закріплювати або прикріплювати до чого-небудь. Молодь напинала в парку від дерева до дерева волейбольні сітки (Олесь Гончар, Земля.., 1947, 3); Вбив [Юра] кілька гвіздків і напнув на них тоненький дріт (Юрій Смолич, II, 1958, 16); [Співець:] Були покручені [струни], страшенно ржаві, я виправив, почистив їх, як міг, нап'яв на арфу та й, як бачиш, граю (Леся Українка, II, 1951, 154);
//  Докладаючи зусиль, напружувати що-небудь. — Ану! — крикнув він, напинаючи на шиї жили, і лице його зробилося блідим і рішучим (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 178); Коні напинають блискучі шиї, м'язи так і грають на їх грудях (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 21);
//  Розтягуючи, накриваючи, ставити, зводити, розкидати що-небудь (про шатро, намет, палатку і т. ін.). Служники закінчували вже напинати князівський намет (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 325); [Микита:] Напну халабудку (Володимир Самійленко, II, 1958, 162); Спочатку ми з Галею та її дівчатами нап'яли курінь для них, а потім для нас (Іван Сенченко, Опов., 1959, 252);
//  Розтягаючи, розставляючи, приладновувати що-небудь. Ось кухар напина тагани, повісив казан і, червоно осяяний палаючим огнем, нагнувся над чумацьким сніданням... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 179);
//  Тягти до себе, у свій бік, натягувати (поводи, віжки і т. ін.). Кінь був гарячий і нервово напинав повідки (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 25); І видно: над кіньми, віжки напнувши, підвідчик [підводчик], що звуть його Тенча, далеко весь одхилився назад (Павло Тичина, I, 1957, 236); Ілько нап'яв поводи й ще дужче одкинувся на коні (Андрій Головко, II, 1957, 141).

2. розм. Надягати, накладати на себе який-небудь одяг (перев. недбало, наспіх). Хазяйка, хоч було тепло, напинала на плечі кожух і теж приставала до гурту (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 52); Валя напинала на плечі хустку і бігла до бакалійки (Юрій Смолич, I, 1947, 88); Напнув [Юрко] на голову братову ватянку й уважно вдивляється в темінь (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 14); Кость нап'яв на себе водолазне спорядження (Юрій Яновський, II, 1954, 93);
//  Приладжувати, прикріплювати що-небудь до чогось. Бабуся сиділа за маленьким столиком, нап'явши окуляри на круглого зморщеного носа (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 231).
Напинати (нап'ясти) личину див. личина; Напнути мокрим рядном див. рядно, 3. рідко. Робити покриття на чому-небудь, накривати щось. У новому будинку Головатих, над яким ще тільки напинали дах, панувала метушня і біганина (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 285).

4. перен., розм. Нападати на кого-небудь з докорами, обвинуваченнями; лаяти. Лисавета її часто напинала за те, що чотири десятини й город через неї в теряла [утратила] (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 107).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 142.

Коментарі (0)