НАРАДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, НАРАДИТИ, джу, диш, док.
1. неперех., з спол. як, що, щоб.
Давати пораду, радити, як зробити що-небудь.
Нарадила мати, Як пшениченьку пожати (Тарас Шевченко, II, 1963,
46); Попадя нарадила йому [попові], щоби заклав у селі
читальню (Лесь Мартович, Тв., 1954, 45);
// перех., кого, що.
Радячи, пропонувати кому-небудь когось, щось. Йому
нарадили одну гарну дівчину, щоб він її брав (Українські народні казки, 1951, 223); — Ось я тобі службу нараджу. Йди
до нашого отця Івана служити (Марко Вовчок, I, 1955, 9).
2. перех., кого, розм., рідко. Підмовляти, підбурювати когось на що-небудь.