НАРЕ́ШТІ.
1. присл. Після чого-небудь, у кінці чогось. Вжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суду не було.. Нарешті його покликали в суд (Нечуй-Левицький, II, 1956, 251); Нарешті Василькові пощастило вхопитись за гілку (Олесь Донченко, V, 1957, 77); Сьогодні нарешті дійшли до згоди, що зажинки будуть першим днем страйку (Михайло Стельмах, I, 1962, 503).
2. у знач. єднального спол. (перев. із спол. і). Уживається при переліку для приєднання останнього слова, останніх слів або речення. [Андрій:] Важно, що ми вкупі зросли, маємо спільні спогади, багато спільних звичок, ну, і нарешті спільний бюджет... (Леся Українка, III, 1952, 719); Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку пішла солонцювата сіра глина, потім жирна глина з різким запахом нафти і нарешті вугільний шар (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 275).
3. у знач. вставн. сл. Уживається при виділенні того,
що відбувається, з'являється і т. ін. після всього, у
кінці чого-небудь, на завершення чого-небудь, як
наслідок чогось. Уже аж під горбом Артем, нарешті,
умовив-таки матір вернутися (Андрій Головко, II, 1957, 425);
Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли
Дніпропетровщини лани (Володимир Сосюра, II, 1958, 439); Капітан,
схиливши голову набік, довго вивчав їх [Гната і Оксена],
обличчя світлішало, нарешті, посміхнувся (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 334);
// Уживається при вираженні нетерпіння,
незадоволення і т. ін., що стосується висловленого в
реченні. Німим криком кричу до себе: — Ти! Чи ти
скінчиш, нарешті, нещасний комедіанте! Коли перестанеш
брехати бодай собі самому? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 266);
Нарешті, далеко праворуч, як легкі, рожеві птахи,
злетіли в повітря три ракети (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1954,
363); Проїхали так з кілометр до наступного повороту,
і тут Козаков, нарешті, дав команду зупинитись
(Олесь Гончар, III, 1959, 435).
4. у знач. виг. Уживається при вираженні радості, захоплення, задоволення і т. ін. Нарешті! Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 184); Побачивши на возі отця Вікентія, вона від несподіванки сплеснула руками.. — Отець Вікентій?!? Нарешті, нарешті! Це просто празник для нас! (Михайло Стельмах, I, 1962, 413).