в означеннях
Тлумачення, значення слова «нарочитий»:

НАРОЧИ́ТИЙ, а, е.

1. Те саме, що навмисний. Поводив [Гордій] себе так, ніби перший раз побачив [Федота], тому що знав, як то приємно для батька, коли його синові приділяють багато нарочитої уваги і дивуються його успіхам (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 233); Окремі мізансцени [п'єси] здаються штучними, нарочитими, невиправданими (Мистецтво, 1, 1959, 16); В їхніх відносинах не було тих нарочитих показних ніжностей, які можна спостерігати в деяких сім'ях (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 312).

2. іст. Спеціально обраний із знатних, іменитих. Сюди [в терем] раннього ранку приходили тіуни, бояри, воєводи, мужі нарочиті (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 33); Переправившись через Десну, Олег вислав до надвірньої брами двох нарочитих мужів, повелівши їм домогтися особистого побачення з князем Чернігова (Дмитро Міщенко, Сіверяни, 1961, 108).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 178.

Коментарі (0)