в означеннях
Тлумачення, значення слова «наш»:

НАШ, а, е, займ. присв.

1. Який належить нам, яким ми користуємося. — Чи ти ж, коню, будеш пити З нашої криниці? (Тарас Шевченко, II, 1953, 331); Пальта наші роздуває вітер і намагається повалити нас на землю (Юрій Яновський, II, 1958, 50);
//  Який перебуває в родинних, дружніх, близьких стосунках з нами. — Се наша сестра Галя! — каже їм менший брат (Марко Вовчок, I, 1955, 325); Осиротів наш рід, то не хочу, щоб моя сім'я сиротіла (Михайло Стельмах, II, 1962, 22);
//  у знач. ім. наші, ших, мн., розм. Близькі нам люди (родичі, друзі). Тішуся, що скоро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 338); [Катря:] Ех, не поїхав би ти сьогодні, зійшлися б усі наші, підняли б тости... (Захар Мороз, П'єси, 1959, 54);
//  Який належить до одного з нами колективу, товариства; який складається з нас. — А чого ти, парубче, до наших дівчат доріжку топчеш? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 21); — Ти ж, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім'я мого рідного міста, — з гонором каже Сагайда (Олесь Гончар, III, 1959, 29);
//  Який належить до однієї з нами держави, армії і т. ін.; радянський. Сюди ж принесли й кілька свіжих поранених, наших і румунів, підібраних тільки що на полі бою (Олесь Гончар, III, 1959, 164);
//  у знач. ім. наші, ших, мн. Ті, що належать до однієї з нами держави, армії і т. ін. — На лівому фланзі наші прорвали фронт і женуть німця, — обізвався з других саней молодий, веселий голос (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 492);
//  Який належить до того ж середовища, що й ми, близький до нас своїми поглядами, переконаннями, уподобаннями. — Ну, нічого, Панасе, ми тобі віримо, ти наш, — додав [Чемериця], заспокоюючи схвильованого Канушевича (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 175);
//  Стос. до нас. [Любов:] Наше бідне століття стільки вже ганьби прийняло за необачність, бездушність, егоїзм своїх дітей (Леся Українка, II, 1951, 13); Яка страшна відповідальність поетом буть у наші дні! (Володимир Сосюра, I, 1957, 414);
//  Уживається в авторській мові — мій і моїх читачів, слухачів. Та й закрутив же носом наш Кузьма Трохимович, неначе тертого хріну понюхав! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 20); Іде собі наш Ярема, Нічого не бачить (Тарас Шевченко, I, 1951, 113);
//  Власт. нам. — Душа в тебе, видать, кріпка, наша, вихорівська, — .. подумав Тимко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 349);
//  Здійснюваний, виконуваний і т. ін. нами. Я забула їх. Іне пригадаю й слова з тих наших довгих, запальних розмов (Леся Українка, I, 1951, 186);
//  Уживається в узагальнено-особовому значенні. Не вмирає душа наша. Не вмирає воля (Тарас Шевченко, I, 1951, 325); Радість лоскотно бентежить наші груди... (Володимир Сосюра, I, 1957, 260).
І нашим і вашим див. ваш; Знай наших! див. знати; На наше безголов'я (безголів'я) див. безголов'я; Наша бере див. брати; Наш брат див. брат; Нашого полку прибуває (прибуло) див. прибувати; Пішли наші вгору див. піти.

2. у знач. ім. наше, шого, сер., розм. Те, що належить нам або стос. до нас. — Гуляймо, хлопці, поки час, поки наше (Іван Франко, IV, 1950, 8); Наше з бою вмієм брати, Ми в труді і в битві дужі (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 28).
Де наше не пропадало див. пропадати; Куди [наше] не йшло див. іти; Наше зверху — уживається при потребі відзначити, що хто-небудь дістав перемогу над кимось. — В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (Олександр Довженко, I, 1958, 344).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 238.

Коментарі (0)