НА́СМІХ, у, чол. Те саме, що насмішка. Мов град, сипалися насміхи на Довбанюкову голову (Іван Франко, II, 1950, 89); Не раз душа його — чиста і ніжна, як яблуневий цвіт, — щеміла від чужих глузливих насміхів (Петро Колесник, Терен.., 1959, 8); Лісорубів, видно, прикро вразив насміх кондуктора над старим (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 374).