Словник української мови

НАСТОЮВАТИ 1, юю, юєш, недок., НАСТОЯТИ, ою, оїш, док., на чому, з інфін., з спол. щоб. Посилено добиватися, вимагати виконання чого-небудь; наполягати. Боюсь я того оглядання, бо як залізе він з дзеркалом в горло, то коли б ще.. не трапилася [кровотеча]; але Сергій Костянтинович сам настоює на тому огляданні (Леся Українка, V, 1956, 322); Він чув у телефонну трубку, що дочка.. говорила з ним уже плачучи. Вона настоювала кілька разів повторити слова Захара, які стосувалися її (Іван Ле, Право.., 1957, 263); — Оддав [парафію]. Громада настояла на своєму (Нечуй-Левицький, III, 1956, 69); — Я настояла, щоб Василь Іванович знову ліг (Олекса Гуреїв, Осок, друзі, 1946, 54); Він умів, коли вимагали обставини, настояти на своєму, сказати тверде і владне слово (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 347).

НАСТОЮВАТИ 2, юю, юєш, недок., НАСТОЯТИ, ою, оїш, док., перех. Заливши що-небудь якоюсь рідиною або помістивши його в рідину, давати можливість постояти, щоб утворився настій. [Самрось:] А вгадай: на чім кум горілку настоює? Не вгадаєш! (Марко Кропивницький, II, 1958, 27); Знав [дід Гостряк] трав багато, настоював їх на водах різних, з медом переварював (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 438); Настою вам, братці, горілки у пляшці (Павло Чубинський, V, 1874, 473); Потім «лікарка» надсипала корінців Василеві, сказала настояти на горілці (Юрій Яновський, II, 1954, 104).

НАСТОЮВАТИ 3, юю, юєш, недок., рідко. Стояти де-небудь протягом тривалого часу. Співали вже й треті півні, а закохані все ще настоювали (Петро Панч, Синів.., 1959, 46).