Словник української мови

НАСТОРОЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТОРОЖИТИ, жу, жиш, док., перех. Викликати напружену увагу, зосередженість, занепокоєння, тривогу. Кожного брати під захист, за кожного заступатись — ця у перта звичка доньчина і дивує, і трохи насторожує Яцубу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 164); Така незвична тиша, що від неї дзвеніло у вухах. Вона мимоволі насторожувала, будила неясну тривогу, чекання (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 277); Навальний кінський тупіт з лісу насторожив загін (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 321); Забейко вловив якусь збудженість у голосі дівчини, яка, правду сказати, насторожила його (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 43).
♦ Насторожувати (насторожити) вуха — прислухаючись, піднімати, напружувати вуха (про тварину). Раптом коні зупинились, тривожно насторожуючи вуха (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 13); Чомусь тривожно насторожив вуха кінь, і Кіндрат Олійниченко злегка стьобнув його батогом (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 51); Насторожувати (насторожити) вуха (уші, вухо, слух, увагу) — напружено, уважно прислухатися (про людину). Заціплюють [селяни] зуби з холоду, .. вирячують очі і насторожують вуха, щоб хоч що трохи почути з того, що говориться в коршмі [корчмі] (Іван Франко, VIII, 1952, 9); Ілько нап'яв поводи й ще дужче одкинувся на коні й вухо чуйніш насторожив (Андрій Головко, II, 1957, 141); Його роздуми обірвав скрип сінешніх дверей. Байда насторожив слух (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 14).