НАСТОРОЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТОРОЖИТИ,
жу, жиш, док., перех. Викликати напружену
увагу, зосередженість, занепокоєння, тривогу. Кожного
брати під захист, за кожного заступатись — ця у перта
звичка доньчина і дивує, і трохи насторожує Яцубу
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 164); Така незвична тиша, що
від неї дзвеніло у вухах. Вона мимоволі насторожувала,
будила неясну тривогу, чекання (Семен Журахович, Вечір.., 1958,
277); Навальний кінський тупіт з лісу насторожив
загін (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 321); Забейко вловив
якусь збудженість у голосі дівчини, яка, правду сказати,
насторожила його (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 43).
♦ Насторожувати (насторожити) вуха —
прислухаючись, піднімати, напружувати вуха (про тварину).
Раптом коні зупинились, тривожно насторожуючи
вуха (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 13); Чомусь тривожно
насторожив вуха кінь, і Кіндрат Олійниченко злегка стьобнув
його батогом (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 51);
Насторожувати (насторожити) вуха (уші, вухо, слух, увагу) —
напружено, уважно прислухатися (про людину).
Заціплюють [селяни] зуби з холоду, .. вирячують очі і
насторожують вуха, щоб хоч що трохи почути з того,
що говориться в коршмі [корчмі] (Іван Франко, VIII, 1952, 9);
Ілько нап'яв поводи й ще дужче одкинувся на коні й вухо
чуйніш насторожив (Андрій Головко, II, 1957, 141); Його
роздуми обірвав скрип сінешніх дверей. Байда
насторожив слух (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 14).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 202.