НА́СТИЛ, у, чол.
1. Поверхня чого-небудь, утворена з настелених дощок або чогось іншого. На дерев'яному настилі мосту .. тупотіли коні, лунали кроки багатьох людей (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 29); Троє жінок і двоє чоловіків, упираючись ногами в дерев'яний настил на поромі, налягали на весла (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 155); Їхали підводи з пораненими, з військовим припасом, артилеристи котили дерев'яними настилами вулиці гармати (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 134).
2. чого, який. Те, що покриває що-небудь, настелене
на чомусь. Дорош приніс вила, став копирсатися ними
у твердому настилі гною (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 113);
Пробиваючи густий настил почорнілих за зиму опалих
голок, з'явились перші голубі проліски (Юрій Збанацький, Над
Десною, 1951, 33);
// Шар снігу на чому-небудь. Вітер
посилювався, і вже чути було скреготання перших
крижинок, які він зривав і котив по сніговому настилу
(Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 75).