НАСТИ́РНО. Присл. до настирний. В аудиторії номер десять було порожньо й тихо — тільки велика осіння муха настирно дзижчала, б'ючись у шибку вікна (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 408); Намагалась [Олена] хоч на мить відігнати ті марення, а в серце щось стукало боляче, настирно (Юрій Мушкетик, Серце.., 1952, 286).