Словник української мови

НАСУ́ЩНИЙ, розм. НАСУ́ШНИЙ, а, е. Який має важливе життєве значення, украй необхідний. Небагато у нас у давнину було людей, котрі посміли б і зуміли б так близько доторкатися до насущних духовних потреб нашого народу (Іван Франко, XVI, 1955, 429); Свої вірші й поеми, повісті й оповідання наші літератори присвячують насущним проблемам сучасності (Літературна Україна, 26.I 1955, 3);
//  у знач. ім. насущний, розм. насушний, ного, чол. Те, що необхідне для прожитку, існування. А я стою, похилившись, Думаю, гадаю. Як то тяжко той насушний Люди заробляють (Тарас Шевченко, I, 1951, 251).
♦ Хліб насущний (насушний) — необхідне для прожитку, існування. Натрудився, видно, за день чоловік, дошукуючись хліба насущного, ломом довбаючи мерзлу землю по хуторах у багачів (Олесь Гончар, II, 1959, 159); Раніш селянина давили межі, панські володіння, вічні турботи про хліб насушний (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 31).