НАВАЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВАЛИТИ, валю, валиш, док., перех.
1. Накладати, звалювати на
кого-, що-небудь. Ви біжіть по підводу, під'їздіть,
навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому
(Остап Вишня, II, 1956, 154); На санчата дрова навалили,
Поховали вбитих — та й у путь (Платон Воронько, Коли я..,
1962, 9);
// перен. Покладати на кого-небудь щось
обтяжливе. [Наталя:] У мене до вас маленька справа,
[Ярчук:] Наваліть на мене хоч цілу гору... (Іван Микитенко,
I, 1957, 383).
2. Нагромаджувати, насипати що-небудь у великій
кількості. Вже майже біля шкільного городу рилися
в землі екскаватори, навалювали гори піску, чаділи
їдким перегаром (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 195); Цілі
гори дров навалили [селяни] коло кождої хати (Іван Франко,
VIII, 1952, 83);
// безос. Снігу навалило вище колін
(Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 9).
3. тільки док., безос., розм. Скупчитися, зібратися у великій кількості. Навалило багато народу; Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили (Панас Мирний, I, 1949, 300).
4. розм. Безладно, недбало кидати, накладати багато
чого-небудь. [Шалімов:] Послухайте, товаришу
Васильєв. Які це речі в моїй кімнаті? .. Навалили повну
кімнату якихось ящиків (Іван Кочерга, II, 1956, 9).
♦ Навалити валу — виготовити товсті нитки з клоччя.