в означеннях
Тлумачення, значення слова «навчати»:

НАВЧАТИ і НАУЧАТИ, аю, аєш, недок., НАВЧИТИ, чу, чиш і НАУЧИТИ, учу, учиш, док., перех.

1. Передавати кому-небудь знання, уміння, досвід. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає (Тарас Шевченко, II, 1963, 15); Дивувалися громадяни його знанню в садівництві, тим більше дивувалися, що він не крився з тим знанням, але радо навчав кождого (Іван Франко, VI, 1951, 34); Він сидить з блокнотом та олівцем в руках і дивиться на свою роту, яку плекав, навчав, ростив, як мати своїх дітей (Олесь Гончар, I, 1954, 103); Дарма, що малий, а й старого научить (Номис, 1864, № 5710); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (Олесь Гончар, II, 1959, 58);
//  Виховувати, прищеплювати, виробляти які-небудь якості, навики і т. ін. Хто хоче пасти і берегти свою отару, нехай її боронить, .. а не навчає тих ягнят покори (Леся Українка, I, 1951, 169); Хай кожен [солдат] пам'ятає Суворова: він навчав переносити голод і холод (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 386); Бібліотека навчила нас любити книгу (Літературна газета, 9.X 1948, 3);
//  чого або з інфін., рідко чому. Збагачувати досвідом, знаннями, розумінням чого-небудь. Революція навчила пролетаріат масової боротьби (Ленін, 13, 1949, 99); Давнє лихо не різнило людей, не розводило їх у різні сторони, не примушувало забувати своїх, навчало держатися купи (Панас Мирний, IV, 1955, 258); Злішать, злішать мене ця смерть навчає (Павло Тичина, II, 1957, 146); Життя навчило... Яке не тяжке чоловікові горе, не мусить він покидати батьківщину (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 256); Для Кузьки мати вибирала в кооперативі найдебеліший крам. Цьому навчив її глибокий життєвий досвід (Олесь Донченко, VI, 1957, 13);
//  Учити, привчати до чого-небудь тварин, птахів і т. ін.; дресирувати. Терпеливо, ласкаво навчив [Вася] дикувате пташеня усяким штуковинам (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 28).

2. Давати поради, вказівки; наставляти. Що ж діяти? Навчіть мене, люде. Іти хіба до вас в найми? Чи до ладу буде? (Тарас Шевченко, II, 1953, 182); Він підійшов до ліжка й почав навчати її, до кого звернутись у Києві і як знайти нас (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 178); Лука Остапович навчив, що переказати Тесленкові (Андрій Головко, II, 1957, 598);
//  розм. Навчаючи, вдаватися до покарання; карати. Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук'янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 64); Я її навчу, як поважати брата; як заводити бенкети з бахурами... як з ними прилюдно обніматися, цілуватися! (Панас Мирний, IV, 1955, 60).
 Навчати (навчити) добру [і розуму] див. добро.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 43.

Коментарі (0)