НАВЕРХ, присл.
1. На верхню частину чого-небудь,
у бік до верхньої частини чого-небудь; протилежне
наниз. Од Дніпра бік Шевченкової гори не рівний, а трохи
увігнутий, і такий крутий, що по йому не можна вийти
наверх (Нечуй-Левицький, II, 1956, 382); Шуміли колеса,
ляскотіли ремінні паси, передаючи свою енергію наверх, до
жорен (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 20);
// На поверхню
чого-небудь. А човник Добрості.. Як селезень, на дно за
качкою пірнає Та .. звідтіль наверх без шкоди виринає
(Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 42); [Самосад:] Перед
грозою не клює, тільки старі соми наверх вилазять (Олександр Корнійчук,
II, 1955, 345);
// На верхній (зовнішній) бік
чого-небудь. [Ганна:] А кожух, кумо, де? Не забудьте
вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!..
(Марко Кропивницький, II, 1958, 70);
// На верхній поверх будинку.
Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет] по
східцях наверх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 398); Глуха сила, що
стрясала весь величезний будинок, підняла й старого графа,
і він, взявши свічку, повільно поплентався наверх
(Олесь Гончар, III, 1959, 159).
♦ Вилазити (вилізти, видряпатись і т. ін.) наверх:
а) докладаючи зусиль, забезпечувати собі помітне
становище в суспільстві. Чимало потратив [парубок]
сили і кошту, щоби видряпатись наверх (Іван Франко, II, 1950,
340); б) наближатися до влади. — Не думав, що такий
сумирний чоловік захоче вилазити наверх при непевній
власті (Михайло Стельмах, II, 1962, 37); Виступати (виступити,
виходити, вийти, спливати, спливти і т. ін.) наверх —
ставати відомим для інших, для багатьох. Незгоди між
революційними соціал-демократами Росії і польськими
соціал-демократами в питанні про самовизначення
виступили наверх ще в 1903 р. (Ленін, 22, 1950, 138).
2. У протилежному напрямку від землі; угору. Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким скрипучим голосом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 394).